ЛЕГЕНДАРНИЙ ПТАХ ЛЕЛЕКА
Творче завдання: поміркувати, якого символічного значення набуває образ лелеки в українському фольклорі.
Щоб довести, що наша родовідна українська нить починається в IV—III тисячолітті до н. е. (чи й раніше), я пригадаю, на перший погляд, досить буденний епізод із мого дитинства.
Недалеко від нашого двору на осокорі гніздилися лелеки (у нас їх називали гайстрами). Ми, хлопчаки, з цікавістю любили заглядати в гнізда різних пташок. Але ніхто з нас ніколи не осмілювався добратися до лелечого гнізда, бо мали суворе попередження від батьків: «Не смійте чіпати гайстра, бо хата згорить!»
Отже, наші батьки попередили нас, а їх — їхні батьки, а тих — теж батьки, і так утворився естафетний ланцюг довжиною майже п’ять тисячоліть. І виходить, що протягом тих тисячоліть ланцюг ніде не розірвався, хоч за той час чого лише не відбувалося на отчій землі.
А яка ж суть вкладена в першу ланку того ланцюга? Тут маємо справу ще з однією іпостассю давньоукраїнської Трійці: Сонце, Місяць, Зоря (Венера). Судячи з численних назв бога Сонця, що виникали протягом тисячоліть, із ритуального поєднання кольорів (синьо-жовтого), можна впевнено сказати, що наші предки головним елементом Трійці вважали Сон-це-Ярило.
Але в певні періоди окремі племена (чи групи племен) віддавали перевагу Зорі або Місяцю. Відомо, що наші предки-трипільці поклонялися Зорі (Венері). Навіть існує легенда про те, що на якомусь передісторичному етапі Венера максимально наблизилася до Землі і звідти на Землю передано не лише прамову («сесаре» — мову богів), не лише зерна пшениці (учені встановили, що мікроелементи пшениці цілком збігаються з мікроелементами людського організму), а й певний людський контингент.
Отож частина племен (зокрема лелеги) вважали себе нащадками венеріанців і собі за тотем взяли священного птаха лелеку, який символізував вогонь небесний, а саме — Зорю (назва «гайстер» пізніша, грецька, що в перекладі означає — «зоря»). Назва ж «лелека» походить від назви богині Лелі (Дани), назва складна — Леля плюс ка (дитина).
Інша група племен, зокрема вершники-скотарі, вважали себе нащадками мешканців Місяця. Існує легенда й про те, що спочатку заселений був Місяць, а потім його мешканці змушені були «осідлати» Землю. Символом рогатого Місяця вони мали козу (звідси й різдвяні містерії з козою), а знаком влади і чоловічої сили була бараняча шапка і палиця — кий.
Відчуваєте моторошну історичну глибину? І зрозуміло тепер, чому не можна шкодити лелеці і чому може хата згоріти — бо ж лелека уособлює вогонь небесний.
(358 сл.) (М. Адаменко)