Назва розділу	Зміст літературного матеріалу (письменники, твори)	Предметні уміння та навички
1. Усна народна творчість	Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень.Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки» Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль». Тематика, образи, зміст народних дум і балад. «Дума про Марусю Богуславку». Балада «Бондарівна»	Учасник ЗНО повинен уміти: Аналізувати літературний твір чи його уривок.Розрізняти види і жанри усної творчості. Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень. Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень. Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб. Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай. Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу, визначати їхню художню роль.
2. Давня українська література	«Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів)«Слово про похід Ігорів» Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми	Знати основні теоретико-літературні поняття: - художній образ, - прототип; - тема, ідея, мотив художнього твору; - проблематика та конфлікт у художньому творі; - сюжет і композиція літературного твору; - позасюжетні елементи;Знати та вміти визначати в літературному творі тропи: - епітет, - порівняння; - метафору, - алегорію, - гіперболу; - метонімію, - оксиморон. Знати характерні риси бароко.
3. Література кінця XVIII — початку XX ст.	Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка»Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся» Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково» Пантелеймон Куліш. «Чорна рада» Марко Вовчок. «Максим Гримач» Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я» Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля» Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей»	Знати основні теоретико-літературні поняття: - сентименталізм, романтизм, реалізм, їхні ознаки; - епос, новела, оповідання, повість, роман, різновиди повісті та роману; - лірика, сонет, гімн, послання, поема, тематичні різновиди лірики; - драма, комедія, трагікомедія, власне драма, містерія, драма-феєрія.Види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травестія. Визначати дво- і трискладові віршові розміри.
4. Література XX ст.	Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo»Ольга Кобилянська. «Земля» Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня» Василь Стефаник. «Камінний хрест» Микола Вороний. «Блакитна Панна» Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..» Володимир Винниченко. «Момент» Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…» Максим Рильський «Молюсь і вірю…» Микола Хвильовий. «Я (Романтика)» Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі» Володимир Сосюра. «Любіть Україну» Валер’ян Підмогильний. «Місто» Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом» Микола Куліш. «Мина Мазайло» Богдан-Ігор Антонич. «Різдво» Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна» Андрій Малишко «Пісня про рушник» Василь Симоненко. «Лебеді материнства» Олесь Гончар. «За мить щастя» Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном» Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..» Іван Драч. «Балада про соняшник» Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай»	Визначати місце і роль митця в літературному процесі.Знати основні теоретико-літературні поняття: - український модернізм і його особливості; - модерністські напрями та течії: імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Знати основні теоретико-літературні поняття: - поетичний синтаксис (інверсія, тавтологія, антитеза, анафора, епіформа, паралелізм); риторичні звертання і запитання, алітерація, асонанс; - різновиди роману (роман у новелах, роман у віршах); - кіноповість; - усмішка. Вміти пояснювати поняття: - «розстріляне відродження»; - психологізм; - асоціативність.
5. Твори українських письменників-емігрантів	Іван Багряний. «Тигролови»Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?»	Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів.Знати особливості пригодницького роману.
6. Сучасний літературний процес	Загальний огляд, основні тенденції.Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”). Творчість Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука. Утворення АУП (Асоціації українських письменників). Література елітарна і масова. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси. Сучасні часописи та альманахи.	Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури.Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму.

Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – українська письменниця, твори якої мали антикріпосницьке спрямування. Її вважають основоположницею дитячої української прози. Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози. Вагоме місце у творчості посідають дві книги «Народних оповідань» (віддруковані за сприянням П. Куліша), соціальна повість «Інститутка», твори для дітей.

Особливості творчості:
- збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання, баладного оповідання, соціальної повісті («Інститутка»), психологічного опові-дання й повісті, соціальної казки художнього нарису;
- письменниця описувала історичне минуле України, зверталася до фольклорних традиції;
- форма розповіді: у творах немає спеціального оповідача; є мистецький (коли читач дізнається про все з уст народу);
- характерні висока ідейність і художність творів.
Тематика творчості:
- життя дітей;
- побут дорослих;
- кохання;
- боротьба проти кріпацтва;
- трагізм життя селянства за часів кріпаччини;
- паразитичне життя дворянства, ченців, міщанства.

«Максим Гримач»
Історія написання
Входить до збірки «Народні оповідання», яка написана в 1856 – 1857 роках, а опублікована окремою збіркою в грудні 1857 року (на титульній Сторінці стоїть 1858 р.) в Петербурзі.
Редактор і видавець – П.О.Куліш.
Жанр
На думку літературознавців, «Максим Гримач» – не просто оповідання, а оповідання-балада. Адже в основі лежить баладний мотив розлуки дівчини з коханим, який загинув. Зображення трагізму внутрішнього світу героя, ліризм і драматичний сюжет, наявність в оповіданні діалогів, казкових елементів дають підстави назвати оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» баладним.
Тема. Зображення життя українського народу в часи, «як панувала на Вкраїні удвійці Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною» на прикладі родини Максима Гримача. (Російсько-польська війна 1654-1667 pp. закінчилася Андрусівським перемир’ям 1667 р., за яким Лівобережна Україна і Київ з прилеглими містечками і селами залишилися в складі Російської держави, а Правобережна Україна, крім Києва, відійшла під владу Польщі. Згадується у творі Збруч – річка на межі Тернопільської та Хмельницької областей України, яка розділяла в ті часи Східну і Західну Україну.)
Ідея.Возвеличення почуття кохання (Катрі до Семена) • та засудження соціальної нерівності. Обстоювання автором не спотвореного майновими розрахунками родинного щастя.
Проблематика:
• батьки і діти;
• кохання;
• соціальна нерівність;
• добро і зло;
• щастя людини.
Герої твору: батько Максим Гримач, старша дочка Катря, менша – Тетяна,козак Семен (коханий Катрі), козак, що приніс звістку про розбиті човни під час бурі.
Композиція.
Твір складається із п’яти частин. Важливу роль у побудові твору відіграють пейзажі (виступають як художній паралелізм). В оповіданні – багатство зорових та слухових образів.
Експозиція: «…се діялось,— давно колись, як панувала на Вкраїні удвійці Польща і Московщина». Зображення розміреного життя сім’ї Максима Гримача.
Зав’язка: кохання Катрі до Семена, відмова всім багатим людям хорошого роду.
Розвиток дії: зустріч Катрі з козаком.
Кульмінація: Катря чинить самогубство (топиться у Дніпрі), дізнавшись про смерть коханого.
Розв’язка: Страждання Максима Гримача через втрату старшої дочки («Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота»), заміжжя другої Дочки.

 Стислий переказ твору «Максим Гримач»
 I частина. Давно це діялось, коли панували в Україні Польща і Московщина. Застави між державами стояли негусто, тому люди часто перевозили Дніпром усякий крам, не сплачуючи мита.
Навпроти Черкас над Дніпром був хутір Максима Гримача. «Такий-то богатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах.       І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорновусий; а веселий, а жартівливий!» Люди його, любили, бо будь-кого з біди виручить. Був Максим удівець, мав двох дочок – дорослу Катрю та меншу Тетяну. Жили вони в батька у розкошах.
Опівночі пливуть човни Дніпром та пристають до старої верби. Максим гостей і товар приймає, щоб ніхто й не знав. 4
II частина. Найчастіше припливав молодий козак Семен, «уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл». Покохала його гордовита Катря, усім женихам відсіч дає, бо «серце не до них горнеться».
Максим сказав, що силувати не буде, але й за бурлаку не віддасть. Катря відповіла, що дожидатиме такого. Розказала Семену. Парубок розрадив: дослужить він в пана останній третій рік, отримає волю, купить хутірець та й сватів пришле. Велів дожидати весни: як зацвіте перша вишня — припливе вільним козаком.
 III частина. Чекає Катря, у вікно поглядає. Ось і вишня зацвіла, а Семена нема. Якось підслухала Катря , як козак розказав Гримачу, що велика буря була на Дніпрі і всі човни порозбивала. Зблідла Катря й промовила, що тепер-то батько діждав собі вільного зятя.
 IV частина. Сумує Катря, плете в саду віночок із квітів. Ніхто її не розважить: ні батько, ні сестра. Уночі пішла під вербу та й кинулась у річку «на самий глиб».
V частина. Уранці гомін, тривога. Шукають Катрю, але тільки вінок у річці знайшли.
«Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за ворота. Одцурався й ота-мана, й здобичі». Тетяна підросла, вийшла заміж за гарного сотника. Сумно старому Максиму в хаті; гляне на річку – сльози котяться: «Загубив я твій вік молоденький!»

Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) – український прозаїк, перекладач. Він увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози.
За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят ви-сокохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літератур-но-критичних статей.

Особливості творчості:

- увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими худож-німи засобами; •
- у соціально-побутових оповіданнях та повістях відобразив тяжке життя українсь-кого народу другої половини XIX ст., показавши життя селянства й заробітчан, злид-нями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли; ,
- на відміну від своїх попередників – Г. Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами;
-своєрідна риса стилю І. Нечуя-Левицького – тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, Побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів;
- тонкий гумор.

«Кайдашева сім’я» (1879)
Жанр: Яскравий зразок реалістичної соціально-побутової повісті, у якій на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються характерні риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям.
Новаторством І. Нечуя-Левицького в зображенні побуту селян були реалістичні тенденції (життя без прикрас).
Соціально-побутова повість – вид епічного твору, головна увага якого зосереджується на розкритті суперечностей і закономірностей суспільного життя, соціальній зумовленості дій і вчинків персонажів, зображенні їх у побутовому середовищі.
Жанрова специфіка повісті полягає в тому, що зображення повсякденного життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженням, «на жарти, емішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний».
Особливості композиції
Розгортання сюжету за принципом нагнітання епізодів, сцен, колізій, завдяки чому виразно окреслюється характер конфлікту. Смислову роль відіграють численні діа-логи.
Основний конфлікт повісті – соціальний. Перед читачем проходять епізоди ‘ постійних сварок у сім’ї та короткочасних примирень, які знову ж таки швидко перериваються загостренням суперечностей, викликаних відстоюванням своїх прав на власність.
Основні персонажі: старий Омелько Кайдаш та його дружина Маруся, сини – Карпо та Лаврін, невістки – Мотря і Мелашка.
Головна думка повісті: Через показ конкретних буденних ситуацій автор змальовує здрібніння людської душі. Духовна роз’єднаність, спричинена відсутністю прагнення зрозуміти одне одного, – це те лихо, яке отруює кожний день життя і батьків, і їхніх синів та невісток.

 

Стислий переказ твору «Кайдашева сім’я»  

I
Недалеко від містечка Богуслава, біля річки Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Воно потонуло у вербах і садках.
Під однією горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша.
Одного літнього дня Омелько Кайдаш сидів у повітці [сарай, відкритий з однієї або кількох сторін] й майстрував. «Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами».
На току два Кайдашевих сини, Карпо (старший) та Лаврін (молодший). Це «молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами. Карпо був широкий в плечах,з батьківськими карими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».
«Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір». Відбулася розмова між братами за дівчат. Лаврін пропонував Карпові різні кандидатури (Палажку, Хіврю, Вівдю, Химку, Олену Головківну, Одарку, Хотину, Ганну).
«Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем», – казав Карпо.
«Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо», – сказав веселий Лаврін, «Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку», – сказав Карпо.
Лаврін запропонував дочку Довбиша Мотрю. Карпо над цим задумався.
У тексті наводиться опис Кайдашихи:
«Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства».
Омелько Кайдаш зайшов у шинок, пиячив, поки не пропив половину грошей. Потім пішов додому, загрюкав у двері. Але Кайдашиха не пускала, тільки лаялася. Нарешті Лаврін відчинив батькові. Але п’яний

Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) – український письменник великого епічного таланту, драматург. Його названо корифеєм української прози. Літературу він розцінював як могутній засіб боротьби проти соціального гноблення (твори повинні активно втручатися в життя, викривати ворожі, підступні дії панівних класів, нести світлий ідеал майбутнього).
Творча спадщина Панаса Мирного представлена романами («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»), повістями, оповіданнями, новелами, драмою «Лимерівна», комедіями.
Особливості творчості:
- усе життя Панас Мирний писав поезії, кажучи, що вони допомагають йому краще творити «дзвінку прозу»;
- улюбленою темою письменника були життя і праця, мрії і сподівання селянства. Справжнє мистецтво пов’язане з народним життям, стоїть на сторожі інтересів трудівників – такими принципами керувався Панас Мирний у своїй творчості.
Бажали ми народові свободи, Бажали ми, щоб очі він розкрив, І, як другі освітні народи, Для поступу, для правди й щастя жив (Панас Мирний).
- започаткува в нову жанрову систему: психологічне оповідання й новела, соціально-психологічний роман і повість, художній нарис, сатирична казка;
- широта і вільний вияв думки в реалістичному осмисленні усієї складності життя людини;
-увага до духовного світу особистості, яка прагне духовно повноцінного буття;
-глибокий психологізм творення характерів персонажів;
-використання в розкритті характерів вільної композиції, поєднання розповіді з оповіддю, зміщення часових параметрів, використання прийомів спогадів, сновидіння, марення головного героя;
-порушення проблеми ролі української інтелігенції в суспільному житті, письменник подає різні типи інтелігентів.

 

Художня характеристика твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Жанр: соціально-психологічний роман.
Соціально-психологічний роман – роман, у якому суспільно значущі події і соціальні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень і переживань.
Основні риси жанру соціально-психологічного роману:
- зображення людини в складних формах життєвого процесу;
- багатоплановість сюжету;
- охоплення долі ряду дійових осіб;
- великий обсяг.

 

Історія написання
Роман написаний братами Панасом Мирним та Іваном Біликом. Роботу над твором завершено в 1875 р. Уперше був надрукований у 1880 р. в Женеві. При перевиданні твору в Україні (1905) автори змушені були дати йому назву «Пропаща сила», але пізніше він видається під первісним заголовком. Роман засвідчив новий етап розвитку української прози. Це був перший «роман з народного життя», у якому, за визначенням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях. В основу роману лягла почута письменником від візника розповідь про полтавського розбійника Василя Гнидку. Під враженнями від цієї розповіді письменник написав нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого». Це стало важливим етапом у творчій передісторії роману «Хіба ревуть воли…». Безземелля, напівголодне існування, непомірні побори, утиски з боку місцевої влади – ось що дошкуляє селянинові, щодня отруює йому життя. Такі соціальні причини зумовили появу в середовищі одвічних хліборобів злодія і бандита.

Нарис – невеликий прозовий художньо-публіцистичний твір, у якому автор зображує взяті з життя факти, події, людей.

Тема роману – зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні і під час реформи 1861 р.

Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити. Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.

Композиція роману. Роман «Хіба ревуть воли…» складається з чотирьох частин, кожна з яких відповідно поділяється на дрібніші розділи. Ці ЗО розділів становлять так звану «зовнішню» композицію твору.
I частина розповідає про дитинство та юність Чіпки.
II частина присвячена сторічній історії села Піски.
III частина знайомить зі складною долею селянина-бунтаря.,
IV частина завершує трагедію Чіпки Варениченка.

Багатоплановість роману
1 -процес закріпачення українського села;
2 -сатиричне викриття козацької старшини;
3 – сатиричне викриття царської адміністрації – чиновництва, поліцейського апарату, земства.

Проблематика твору:
- народна мораль;
- батьки і діти;
- добро і зло;
- земля й достаток;
- кріпацька неволя;
- «пропаща сила»;
- жінка в сім’ї;
- любов і сімейне щастя.

Образи
Головні: Чіпка Варениченко, Грицько Чупруненко, Максим Ґудзь, Мотря Жуківна (Чіпчина мати).
Другорядні: Іван Вареник (Чйпчин батько), баба Ориїпка, Галя, Христя, Явдошка, Василь Порох, пани Польські, Лушня, Матня, Пацюк, Чижик.
У центрі роману образ Чіпки – селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Син зневаженої селянки, Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Ровесники глузують з нього. Коли багатий Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника…». Надто вразила Чіпку кривда, коли