Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім’ї, внаслідок її розростання: сім’я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держа­ва). Розвиток цих сімей у результаті розмноження при­зводить до створення селищ, їх об’єднання утворюють державу. Держава з’являється як результат сімейних взаємовід­носин, а влада монарха трактується як продовження влади бать­ка (патріарха) у сім’ї, яка є «батьківською» за характером. Нате­пер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім’ї у становленні державності, повинні вра­ховуватися.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї боже­ственного створення держави з метою реалізації загального бла­га. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія прони­зана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об’єд­нання людей в єдиний державний союз розглядається як природ­на вимога збереження людського роду і забезпечення справед­ливості, свободи і порядку.

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сфор­мульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспіль­ний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, роз­ростається. Цей процес завершується загибеллю держави в ре­зультаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об’єднанням індивідів у групи-орга­ни, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе це від­бувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницько­го підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського — одного племені іншим).

Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. На­сильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем’ям, а згодом перетворюється на панування класу.

К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслі­док внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї об­щини іншою. У результаті виникає одне об’єднання з двох об­щин: одна — панує, інша — гнобиться.

Історичний досвід свідчить, що за­воювання одних народів іншими було реальним фактом існу­вання державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насиль­ство — боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем — відіграло певну роль у створенні США.

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили роз­кол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одно­го класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для під­тримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Абсолютний ефект характеризує загальну чи питому його величину, яку має підприємство від своєї діяльності протягом пев­ного часу.

Абсолютний рівень характеризує якість виробу певного виду, що виготовляється підприємством у поточному періоді. Він визначається обчисленням узятих для його вимірювання показників без їх порівнювання з відповідними показниками ана­логічних виробів.

Авансований капітал (від франц. avancer—виплачувати наперед)—це грошова сума, яку власник вкладає у певне під­приємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання зи­ску (прибутку).

Автоматизований контроль — перевірка якості прямим застосуванням автоматичних пристроїв (включаючи промисло­вих роботів) без участі людини як під час технологічного процесу, так і після завершення обробки чи складання виробу.

Автоматичність —    економічно обгрунтоване увільнення людини від безпосередньої участі у ви­конанні операцій виробни­чого процесу.

Агентування — форма господарювання, за якої агент (посе­редник) діє від імені та в інтересах виробника чи споживача (в узагальненому розумінні — принципала).

Актив балансу — перша частина бухгалтерського балансу підприємст­ва, в якій відображено майно за складом і розміщенням.

Активний контроль — контроль якості безпосередньо в ході технологічного процесу виготовлення виробу (його обробки) за допомогою спеціальних контрольних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування (автоматичних індикаторів, вимірю­вальних головок, ізотопних, індукційних та інших приладів).

 Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається в їхню ціну. Він обчис­люється у відсотках до обороту або у твердих сумах з одиниці реалізованої продукції за єдиними на всій території України став­ками.

Акціонерне товариство — підприємство, яке створене на засадах уго­ди юридичними та фізичними особами шляхом об’єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого поділе­ний на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відпові­дальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Акція — цінний папір без визначеного терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонер­ного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні таким товариством і одержання части­ни прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Амортизація — процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції, що виробляється, з метою її пов­ного відшкодування.

Асортимент — сукупність

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб’єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом ба­гатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрут­ства підприємств та організацій.Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчис­лення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд: Z = -0,3877 – 1,0736*Кзл + 0,579q_пк, де k_m — коефіцієнт загальної ліквідності; q_nK — частка позико­вих коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб’єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від’ємного значення коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.

Більш обгрунтованою та більш поширеною є п ‘ятифакторна модель Альтмана.

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою:

Z = 3,ЗК, + 0,99К₂ + 0,6К₃ + 1,4К₄ + 1,2К₅,  де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характери­зують міру впливу на індекс «Z»; К, — характеризує прибутковість основного та оборотного ка­піталу; визначається діленням суми балансового прибутку на за­гальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К₂ — відображає дохідність суб’єкта господарювання і роз­раховується як співвідношення чистої виручки від реалізації про­дукції і загальної вартості активів підприємства (організації); К₃ — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відно­шення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів); K₄ — відображає рівень чистої прибутковості виробництві (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого при< бутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільової-; фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість ак­тивів фірми;

К₅ — характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб’єкта господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб’єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням.

Значення Індексу «Z»	Можливість банкрутства
1,8 І нижче від 1,81 до 2,6 від 2,61 до 2,9 від 2,91 до 3,0 і вище	Дуже висока Висока Достатньо ймовірна Дуже низька

 

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з влас­ної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредито­ра, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд прий­має відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб’єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітраж­ного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансо­вих органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкру­том визнано державне підприємство або організацію. Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквіда­ційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквіда­ційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і вci йoro майнові права та обов’язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; ви­значає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкруті­лого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.