Konus твори

твори – українська та зарубіжна література

Архив за травня 2012

ВИСОКА ТРАГЕДІЯ ЯК ПРОВІДНИЙ ЖАНР ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ

Класицизм сформувався у Франції і звідти поширився у країни Євро­пи. Історичним ґрунтом класицизму був абсолютизм, в якому люди того часу бачили запоруку миру, злагоди.

Державу більшість митців того часу сприймала як втілення розуму нації. Тому служіння державі та її символу — королю — стає для багатьох письменників виконанням громадянського обов’язку, що лежить вище за особисті інтереси.

Провідним жанром літератури класицизму стає трагедія. По-перше, тому, що вона давала змогу поставити проблеми, які хвилювали сучас­ників: громадянський обов’язок і особисті інтереси, розум, обов’язок і по­чуття, пристрасті. По-друге, театр відігравав важливу роль у формуванні суспільної думки, виставу дивилася велика кількість людей, ідея талано­витої п’єси могла захопити глядача. Невипадково дія трагедій, за прави­лами класицистів, повинна була розгортатися в давні часи, в далекій країні, щоб конкретне життя, знайоме глядачам, не заважало їм сприйма­ти ідею твору.

Найвищого розвитку класицистична трагедія досягла у творчості французьких драматургів П’єра Корнеля і Жана Расіна. Вони зосереди­ли свою увагу на розкритті складних моральних проблем. Основою фор­мування особистості вони вважали заповіді Біблії, проте життя часто висуває проблеми, вирішити які мусить лише сама людина. Основний конфлікт, який розглядають класицистичні драматурги, — це конфлікт між пристрастями і розумом, здоровим глуздом, обов’язком.

П’єр Корнель у трагедії «Сід» розкриває конфлікт між почуттями й обов’язком. Родріго Сід і Хімена кохають один одного, але герой, захища­ючи честь свого батька, вбиває батька коханої. Драматург показує складний внутрішній світ героїні, яка відповідно до родинного обов’язку повинна не­навидіти Родріго, але вона не може зректися кохання. Конфлікт героїні Кор-нель вирішує за допомогою традиційного на той час прийому: тільки втру­чання короля, його дозвіл звільняють Хімену від необхідності помсти. Але Корнель показує, що такий складний конфлікт не може бути вирішений механічно, вольовим рішенням короля. Протиріччя в душі Хімени продов­жують жити. Саме за це Французька Академія засудила цю п’єсу Корнеля.

У трагедії Расіна «Федра» теж розкривається конфлікт між почуття­ми й обов’язком. Федра, жінка царя Тесея, кохає свого пасинка Іпполіта, а той, у свою чергу, полонянку Арікію. Цар Тесей залишає свою родину й бере участь у військовому поході, невдовзі приходить звістка про його загибель. Тепер Федра може освідчитись Іпполіту. Але той розкриває та­ємницю свого кохання й сподівається, що після смерті батька він зможе одружитися з полонянкою. Та несподівано повертається цар Тесей. Мо­ральна проблема, яка стоїть перед героями, потребує вирішення: герої не хочуть брехати царю, чоловіку, батькові, але правди сказати не можуть. Душа Федри — це справжнє бойовище для боротьби почуття і обов’язку, нарешті вона не витримує й розповідає правду, що і призводить до тра­гічного фіналу: всі герої гинуть.

Трагедія класицизму відкрила нові можливості театрального мистец­тва зосередити увагу глядачів на внутрішньому світі героїв.

Автор: admin. Рубрика: 9 клас,Твори з зарубіжної літератури. Коментування вимкнено

ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ КЛАСИЦИСТИЧНОЇ ДРАМИ

Класицизм як художня система склався в XVII столітті й охоплював не лише літературу, а й інші види мистецтва: живопис, скульптуру, архі­тектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX сто­ліття, підкреслюючи, що митці цього напрямку наслідували античну «кла­сику», брали її за взірець.

Класицизм — перша художня система, яка усвідомлювалася саме як система зі своєю метою й зі своїми правилами. Мета класицистичного мистецтва — створити художні твори за законами гармонії і логіки, тому митці цього напряму виробляють певні правила, дотримання яких було обов’язковим.

Найбільшого розвитку класицизм досяг у Франції, де у XVII столітті починає складатися абсолютна монархія, і мистецтво, яке підкоряється правилам, влаштовує абсолютистів, стає часткою державної ідеології. Не­випадково французький король Луї вважався покровителем мистец­тва, а за часів його батька було створено Французьку Академію, діячі якої критикували ті твори, що не відповідали державним завданням.

Художні принципи класицизму виклав Н. Буало у поемі «Мистецт­во поетичне». У його творі відбилось ідеальне уявлення про розумну й справедливу владу освіченого монарха. Ідеал прекрасного, що відстоює Буало, пов’язаний у першу чергу з античним мистецтвом, особливо часів Римської імперії, коли у творах переважали громадянські, героїчні і пат­ріотичні мотиви.

Утілюючи ці принципи в конкретні драматичні твори, драматурги уникали змішування трагічного і комічного, великого і низького.

Усе це й зумовило тематичну та художню своєрідність класицистич­ної літератури, драми зокрема. Драматичні жанри поділяються на «ви­сокі» (в яких ідеться про благородні, високі почуття, сюжети взяті з ан­тичної літератури, героїчного епосу або Старого Заповіту) і «низькі» (твори про сучасність, повсякденність). До «високих» жанрів належала трагедія, до «низьких» — комедія.

Обов’язковим для драматургів було правило «трьох єдностей». На думку класицистів, це правило допомагало зробити драматичний твір більш вірогідним. Перша — єдність часу: дія драматичного твору обме­жується в часі, всі події повинні відбуватися протягом одного дня, як вва­жалося, це створювало у глядача відчуття вірогідності. З цією ж метою драматурги дотримувались і єдності місця: всі події повинні відбуватися в одному місці (глядач не покидає приміщення театру протягом вистави, тому він не повірить, що герої могли дістатися з одного місця в інше). Третя важлива вимога — єдність дії, що передбачало взаємозв’язок усіх героїв, а всі сюжетні лінії пов’язувалися з однією подією. Ці правила мали свої позитивні і негативні сторони. Правила обмежували драматургів у розробці сюжету, кількості сюжетних ліній, але давали можливість зоб­ражувати не зовнішні події, а внутрішній світ персонажів.

І сьогодні глядачів хвилюють образи, що створили видатні драматурги класицизму. У трагедіях «Сід» П. Корнеля, «Британік», «Федра» Ж. Расіна відбився конфлікт між людською гідністю, високим моральним обо­в’язком та пристрастями. Художня досконалість комедій Ж. Б. Мольєра привернула увагу сучасників до проблем народного життя. Невипадково Мольєра вважають засновником жанру «високої комедії». Завдяки ху­дожнім досягненням класицистів у розробці характерів комедії Мольєра засяяли яскравими персонажами: міщанин-шляхтич, Тартюф, Мізантроп.

Автор: admin. Рубрика: 9 клас,Твори з зарубіжної літератури. Коментування вимкнено

НАД ЧИМ СМІЄТЬСЯ МОЛЬЄР У КОМЕДІЇ «МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ»?

«Міщанин-шляхтич» — не єдина п’єса Мольєра, в якій він висміює шляхту. Починаючи з перших своїх творів Жан-Батист Поклен (сценічне ім’я — Мольєр) спирався на народну творчість, народний гумор. І невідо­мо, чи став би він великим драматургом, якби не п’ятнадцятирічна шко­ла життя, яку він пройшов під час подорожування з бродячим театром. Але не слід відкидати і ролі прекрасної освіти, одержаної ним у Клер-монському колежі, що дало змогу увійти у найвищі суспільні кола і бути обізнаним в усіх сферах громадського життя. Як виходець із буржуазно­го середовища, Мольєр залишав за собою право висміювати його нега­тивні риси, а як людина освічена, він здобув право на висміювання вад дворянських кіл.

«Міщанин-шляхтич» — одна з найкращих п’єс драматурга. У цьому творі сатиру автора і направлено на два суспільні класи.

Зображуючи довірливого і доброзичливого купця Журдена, автор гнівно засуджує його прагнення будь-яким шляхом набути дворянських манер. Хоча Журден і наймає собі різних учителів, які навчають його ма­нерам, танцям, музиці, проте залишається недолугим, пихатим і грубим.

Але не менш недолугими виступають і найняті героєм учителі. Вони зво­дять сварку через дрібниці, не порозумівшись, яка ж з наук найважливіша.

Але з перших же сторінок п’єси ми знайомимось з кмітливими представ­никами трудового народу. Помічники портного, зрозумівши пихатість Жур-дена, відкрито видурюють гроші, лестячи йому. А якою веселою і щирою показано служницю Ніколь, яка відверто сміється над своїм господарем.

Розсудлива дружина Журдена не тільки не підтримує свого чоловіка, а й намагається навести його на розум: «А мені так совісно дивитись, яку ти моду завів. Власної оселі не пізнати. Можна подумати, що в нас що­денно свято: з самого ранку, тільки й знай, грають на скрипках, пісні співа­ють,— сусідам і тим спокою немає».

Але найгостріше перо сатири Мольєр направив на викриття парази­туючої знаті. Авантюрист Дорант не має нічого, крім графського титулу, і намагається обібрати багатого купця Журдена. Дорант виманює у куп­ця діамант для своєї подруги маркізи Дорімени, господарює в домі Жур-дена, замовляючи розкішні обіди для Дорімени: «Дорант! Що я бачу? Та це ж справжній банкет!».

Мольєр показав жалюгідність аристократії. І тому ще з більшим сар­казмом виявляється устремління до неї багатого суконщика Журдена. Його поведінка є антинародною, хоча сам він є вихідцем із народних кіл.

Тож відчуження від свого класу, прагнення до завуалювання власних нега­тивних рис є неприроднім для нормальної людини.

Талант Мольєра виявився не лише у написанні низки сатиричних творів, а й у створенні комедії балету. Цей жанр був розвинутий ним для придворних урочистостей. Але геній драматурга виявився у поєднанні двох мистецьких жанрів для показу важливих суспільних проблем свого часу.

Автор: admin. Рубрика: 9 клас,Твори з зарубіжної літератури. Коментування вимкнено

ПРОБЛЕМАТИКА ТА ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМЕДІЇ МОЛЬЄРА «МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ»

У творах видатного французького комедіографа Мольєра відбилися проблеми й естетичні пошуки його часу, а його доля відобразила стано­вище письменника в суспільному житті Франції XVII століття.

В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник «високої комедії». Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов’язковим для драматургів його часу, Мольєр створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В ос­нові сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам,— протистояння пристрастей здоровому глузду. В основі комізму — не­відповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.

Як митець свого часу Мольєр добре розумів, чого потребує публіка, і створював п’єси, які користувалися неабиякою популярністю. Але та­лант його полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, на­вертає до моральних цінностей. Імена багатьох його персонажів стали загальними й означають людину, якій притаманні ті чи інші риси.

Яскравий образ створює Мольєр у комедії «Міщанин-шляхтич». Го­ловний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. Та Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його ма­ніакальною ідеєю, яка завдає чимало клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються над ним: перукарі, шевці, «учителі» етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Він знає, що Журден закоханий у шляхетну До-рімену, з якою він і сам не проти побратися. Дорант приводить Дорімену в дім Журдена, де їх чекає розкішний обід. Від свого імені він дарує кра­суні коштовності, які передав йому для Дорімени Журден. Виникає ко­мічна ситуація, герої говорять, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Жур-ден применшує їх цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обранки. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здоро­вого глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує «посвячення у муфтії». Комедія завер­шується справжнім святом веселощів. Усі герої одержують те, до чого праг­нули: три пари закоханих з’єднуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорі-мена, Ков’єль і Ніколь), а Журден стає, хоча і химерним, але шляхтичем.

Мольєра справедливо називали автором «високої комедії». «Міщанин-шляхтич» — яскравий доказ цього. За смішними подіями комедії хо­ваються серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Пове­дінка Журдена, Доранта обумовлена їх становищем у суспільстві. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всім і собі свою значимість. Але Мольєр показує, що людину треба цінувати такою, якою вона є, що ко­жен повинен робити в житті свою справу. Дорант — аристократ, але нічо­го, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере у борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Маркіза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчару­вання автор мудро виніс за межі комедії.

У комедіях Мольєра здоровий глузд перемагає, та він не є запорукою моральності людини. На прикладі негативних персонажів автор показує, що підступна, лицемірна людина може бути розумною, та перемагають завжди людські чесноти.

Автор: admin. Рубрика: 9 клас,Твори з зарубіжної літератури. Коментування вимкнено