Konus твори

твори – українська та зарубіжна література

Архив за березня 2012

ПРОВІДНІ МОТИВИ ЛІРИКИ І. ФРАНКА

Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

І. Я. Франко

Іван Якович Франко — письменник, громадський діяч, учений, філо­соф, літературознавець, критик і теоретик літератури. Але з особливим захопленням ми говоримо про його літературний доробок. Не можна зали­шатися байдужим, читаючи його вірші зі збірок «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Зів’яле листя».

Збірка «З вершин і низин» увібрала в себе найкращі вірші, присвя­чені боротьбі за краще майбутнє трудового народу. Вона була видана у 1887 році. І назва збірки не випадкова. «З низин», тобто з народних мас, із найбідніших глибин звучить його голос. А «З вершин» — «це голос духа», який закликає не сидіти, а шляхом боротьби дійти до світлих вер­шин, поваливши гнобительський лад — скалу:

«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить»,—

чують каменярі-революціонери сильний поклик.

Як Антей, так і ліричний герой поезії Франка черпає сили від землі, рідного народу:

Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!

Автор відчуває наближення соціальних змін і передає це в алегоричній формі у другій «Веснянці»:

Гримить! Тайна дрож пронимає народи,— Мабуть, благодатная хвиля надходить. Мільйони чекають щасливої зміни.

Найвизначнішим віршем збірки є «Гімн». У ньому вже відверто поет заявляє про прихід нового життя, повалення царизму, причому викорис­товує дієслова минулого часу, щоб показати перемогу над злом як факт:

Розвалилась зла руїна, Покотилася лавина, І де в світі тая сила, Щоб в бігу її спинила, Щоб згасила, мов огень, Розвидняющийся день?

Риторичні запитання стверджують неминучість світлого прийдеш­нього. Ці ж мотиви звучать ще у ранній творчості Каменяра. Перебуваю­чи у тюрмі, він не падає духом, а ще й підтримує своїх товаришів:

Треба твердо нам в бою стояти, Не лякатись, що впав перший ряд, Хоч по трупах наперед ступати, Ні на крок не вертатися взад.

Неабияке місце у творчості Франка займає рідна батьківщина. Тільки палкий патріот міг так написати:

Ні, хто не любить всіх братів, Як сонце боже, всіх зарівно, Той щиро полюбить не вмів Тебе, коханая Вкраїно!

Хіба не співзвучні рядки Володимира Сосюри з вірша «Любіть Ук­раїну»?

Збірка «Мій Ізмарагд» створена на переспівах із біблійних легенд, але автор подає нам свою мораль, мораль народу, тому й додає займенник «мій». Провідні мотиви обох збірок — громадянські.

Узяти хоча б вірш «Наймит», де показано тяжке, безпросвітне життя наймита — народу. Але не вічно народові так жити. Його свідомість уже про­кидається. А завершує вірш палкий заклик до боротьби і віра в перемогу.

Чудовим віршем цієї збірки є «Сідоглавому». У ньому показано різко протилежні погляди лжепатріотів і справжнього сина свого народу на слу­жіння батьківщині:

Ти, брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови,—

Я ж не люблю її

З надмірної любови. І ніби продовжує цю тему вірш «Декадент». У ньому автор розкри­ває свою позицію народного борця. Кожна строфа є запереченням до зви­нувачення Франка в декадентсві:

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга — Се лиш тому, що склалось так життя. Та є в ній, брате мій, ще нута друга: Надія, воля, радісне чуття. Головною думкою вірша є слова:

Який я декадент? Я син народа.

Дійсно, Франко був прологом, провідником передових ідей, а епілог — це кінець існуючому експлуататорському ладу.

Якою теплотою, щирістю віє від інтимної лірики Франка, яка пред­ставлена збіркою «Зів’яле листя»! Сам поет назвав її ліричною драмою. М. М. Коцюбинський так оцінив цю збірку: «Се такі легкі, ніжні вірші, з та­кою широкою гамою чувства і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв». Ця збірка ще раз доводить, що людині ніщо не чуже. Франко — титан революційної думки і в той же час тонкий лірик, тому й близький він нам як звичайна людина, яка вміє так вірно, красиво кохати, і як борець за нову батьківщину. До глибини душі проймають ряд­ки, де автор оспівує свою кохану, з якою не судилося поєднати свою долю:

Твої очі, мов криниця Чиста на перловім дні,

А надія, мов зірниця, З них проблискує мені.

Ліричний герой наділений лицарськими рисами, як годиться справжньому чоловікові, він готовий взяти на себе всі удари долі, при­значені коханій:

Як в дорозі здиблю горе, Що тобі несе удар, Сам його на себе справлю І прийму його тягар.

Франко відмінно знає українські пісні, тому багато його віршів із збірки перегукуються з народною піснею.

Дівчину він порівнює з червоною калиною, горіховим зерням. Фігу­рують часто і образи-символи: зелений явір, червона рожа, дубочок ку­черявий. Вірші часто починається з вигука «ой»:

Ой, жалю, мій жалю, Гіркий непомалу! Упустив я голубочку Та вже не спіймаю.

Ліричний герой — мужня людина, він не дорікає коханій за нерозді-лене кохання, а шукає забуття. Тамує свій сердечний біль у зустрічі з природою:

Неси ж мене, коню, по чистому полю, Як вихор, що тутка гуляє, А чень утечу я від лютого болю, Що серце моє розриває.

Вірші збірки «Зів’яле листя» настільки мелодійні, що хочеться на­звати їх піснями. Та й багато віршів покладено на музику: «Безмежнеє поле», «Ой ти дівчино, з горіха зерня», «Розвійтеся з вітром.», «Черво­на калино.» і багато інших.

І. Я. Франка по праву можна поставити в один ряд із такими славет­ними іменами як Данте, Петрарка, Пушкін, Єсенін, які так ніжно оспіва­ли своїх коханих Лауру, Беатріче, Анну Керн. Звичайно, у збірці дуже багато присвячено віршів Ользі Рошкевич — першому, але нещасливому коханню.

Власне, за цю відвертість, з якою автор показав драму в особистому житті (хоч вважається, що не можна ототожнювати дівчину у поезії Фран­ка з Ольгою), його і охрестили декадентом його недруги, щоб ще більше додати душевного болю. Але недарма Франко має ім’я Каменяра. Пере­важна більшість його поезій — це громадянська, політична лірика, і деві­зом його завжди було:

Лиш боротись значить жить.

Автор: admin. Рубрика: 10 клас,Твори з української літератури. Коментування вимкнено

СПІВЗВУЧНІСТЬ ПОЕЗІЇ І. ФРАНКА З НАРОДНОПІСЕННОЮ ТВОРЧІСТЮ

Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літера­турним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промов­ляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов’язку, відробити ті шля­хи, які видала селянська рука на те, «щоб я міг видряпатися на висоту.»

Чи не тому в його творчості так багато народнопісенних мотивів? Візьмемо хоча б цикл «Веснянки» зі збірки «З вершин і низин». Він ціка­вий перш за все з погляду творчої розробки поетом народнопісенних тра­дицій. Так образ весни в народній творчості завжди пов’язувався з надія­ми, мріями людей про краще життя. Буяє цвіт — і росте душа хлібороба. Народні пісні — веснянки славили прихід весни, пов’язуючи його з май­бутнім урожаєм, чеканням особистого щастя.

То ж і не дивно, що Франко, увібравши традиції української пісні, майстер­но розвинув їх у своїй творчості. У циклі «Веснянки» поет прихід весни пов’я­зує не тільки з новим урожаєм, а й із довгожданими суспільними змінами:

Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронимає, Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий, І з заходу темная хмара летить — Гримить!

Жанр веснянок використовувався українськими поетами і до Франка. Але це були переважно пейзажні малюнки, у яких ліричний герой милував­ся розквітаючою весняною природою. І. Франко ж вніс у цей жанр соціальні мотиви. Так у вірші «Гріє сонечко» поет звертається до сучасників із закликом не бути байдужими у житті, активно протистояти несправедливості:

Гей, брати! В кого серце чистеє, Руки сильнії, думка чесная,— Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого Поклику весни!

Усі веснянки циклу об’єднані вірою в перемогу нового над старим, ре­акційним, що затримує світовий прогрес. Це голос душі поета, для якого смисл життя в боротьбі за щастя і волю трудящих.

Символом усього прекрасного, ніжного, благородного в людях є на­роднопоетичний образ червоної калини у вірші «Червона калина, чого в лузі гнешся?», що входить у поетичну збірку «Зів’яле листя»:

Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся? Червона калина в поезії Франка, як і в народних піснях, символ­ізує дівочу вроду, ніжність, а дуб — втілення парубоцтва, сили, зав­зяття, ніжності. Поет у своєму творі трансформує ці образи-симво-ли відповідно до нових соціальних умов. У вірші калина — це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях — заміжжя. Але для людського щастя цього замало. Заклик до порушення старих сімейних і громадських традицій читається між ряд­ками поезії.

Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» теж має народнопісенну ос­нову. Читаючи цю поезію, мимоволі пригадуєш чудові перлини українсь­кого пісенного жанру — пісні про кохання («Сонце низенько.», «Ой ти, дівчино, горда та пишна», «Тече річка невеличка»), до яких за своїми мо­тивами близькі твори Франка. Але «Ой ти, дівчино.» — твір цілком ори­гінальний, що сяє коштовним діамантом у скарбниці української класич­ної лірики. І радощі, і горе приносить ліричному героєві палка любов:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?

Епітет «колюче терня», безперечно, бере свій початок теж із народної пісні, де терен був завжди символом перешкод на шляху до щастя (пісня «Цвіте терен» та інші). Як бачимо, Іван Франко у своїх поезіях широко використо­вує образну систему і систематичні багатства народної творчості. У переваж­ній більшості поезій, наприклад, збірки «Зів’яле листя» зустрічаємо повтори окремих словосполучень («Зелений явір, зелений явір»), які дають можливість краще організувати думку, роблять її виразнішою, емоційно забарвленою. Ба­гато в поезіях епітетів («ясная зоре», «квіти запашнії»), порівнянь («Та її го­лос — пшеничний колос»), зіставлень, риторичних запитань («Чого являєш­ся мені у сні?»). Усе це наближає вірші поета до народної пісні. Багато з них завдяки своїй милозвучності, яскравості образів покладені на музику («Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Безмежнеє поле» та інші) і стали відомими піснями.

Безумовно, тут велику роль зіграло і те, що почуття, якими сповнені поезії Івана Франка, виходять за межі особистого життя однієї людини, хвилюють кожного.

Усі поезії І. Франка різні за характером, принципом відображення дійсності. Однак спільне для них — багатобарвність і неповторність Фран­кового поетичного слова, тобто те, що робить їх перлинами світового пись­менства. Нехай же збагачує і сьогодні душі поколінь ніжністю, нелегким вмінням кохати, благородством, шляхетністю лірика Франка!

Автор: admin. Рубрика: 10 клас,Твори з української літератури. Коментування вимкнено

ОБРАЗ ПУЗИРЯ У КОМЕДІЇ І. КАРПЕНКА-КАРОГО «ХАЗЯЇН»

Художня повноцінність літературного твору, як відомо, виявляється в тому, що життєві ситуації й людські типи зображуються в ньому неодно­значно, з різних сторін, бо ж неоднозначним, багатогранним є й саме життя. Саме так і змальовано образ Терентія Гавриловича Пузиря — головного пер­сонажа комедії «Хазяїн».

За задумом і його втіленням «Хазяїн» — це «зла сатира на чоловічу любов до стяжання». Отже, сміх — іронічний, зневажливий, а то й зни­щувальний є основним прийомом характеристики ситуацій та образів, передусім Терентія Пузиря, мільйонера-землевласника. Драматург відтво­рює різні етапи життя, віхи злету цього «природженого хохла», спритно­го і хитрого мужика. Спочатку він був хазяїном «з середнім достатком», а згодом став мільйонером. У Пузиря — «княжество, ціле княжество»: кілька економій, десятки тисяч овець, сотні наймитів.

Щоб нажитися, досягти омріяного багатства, Пузир готовий на все: на нещадну експлуатацію, обман і навіть правовий злочин. Він «рвав, де тільки можна зірвать». Але це пересування по щаблях соціальної драбини не було стихійним, необдуманим. Визначивши життєві орієнтири («хазяйство або смерть» — такий девіз), Пузир став стратегом і тактиком політики збагачування. Для нього будь-що має значення тільки тоді, коли воно дає прибуток. Навіть майбутній чоловік єдиної дочки для Пузиря не шанований зять, а живі гроші, тому й хоче Пузир віддати Соню не за «учителишку» Калиновича, а хоч і за неписьменного, проте багатого поміщиць­кого сина.

Він заражений ідеєю збагачення, як бацилою, що врешті-решт підто­чує його життєві сили. Терентій Гаврилович надзвичайно скупий не лише для своїх наймитів, а й для себе самого. Тож комічний фінал жалюгідно­го існування Пузиря є логічним завершенням його життєвого кредо — «хазяйство або смерть». Скаліченого хазяїна, що погнався за гусьми і відбив нирки, Феноген наказує слугам перенести з поля додому у такий спосіб: «Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди…»

Проте є в поведінці, характері Пузиря й те, що приваблює, чому не можна не симпатизувати. Це, перш за все, працьовитість, що й допомог­ла Пузиреві: «Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка.»; «я всю молодість провів у степу», «із степу не вилазив». Це виступає вперед селянська вдача Пузиря, його неймовірна працездатність.

Зауваживши, що «одна овечка, з послідніх, біленька з курдючком, має поранений хвостик; друга, гарненький лоб, шкандибає на праву задню ножку», хворий Пузир турбується не про себе, а про покалічених істот, бо йому «шкода худоби і потеря». Саме так, найперше шкода худоби, а вже потім втрати грошей. Отже, ще не все, що перейняв Пузир від селян­ського роду, він розгубив і втратив у погоні за наживою.

Через свій деструктивний бізнесменський азарт Пузир безглуздо за­губив своє життя. Але той із пузирів і калиток, хто спланує своє життя по-іншому, і дітей у гімназіях вивчить, і сам цивілізується, облагородить свою грубу і хижу натуру і поставить собі на службу усіх і вся. У пер­спективі це одна з крупних фігур капіталізму. Саме до таких роздумів і повертає нас І. Карпенко-Карий.

Автор: admin. Рубрика: 10 клас,Твори з української літератури. Коментування вимкнено

НОВАТОРСТВО І. КАРПЕНКА-КАРОГО-ДРАМАТУРГА

Основні свої твори І. Карпенко-Карий писав у 80-ті роки XIX століття, у той час, коли у суспільстві відбулися глибокі зміни, набули розвитку нові, капіталістичні, відносини. Почалося інтенсивне розшарування суспільства на класи, що дало про себе знати усіма наслідками і в Україні.

Нові явища тогочасного життя в найповнішому і найхарактернішо­му їх вияві Карпенко-Карий зображує у своїх творах дуже переконливо. Не пориваючи з національною театральною традицією (бо ж у центрі так само залишається народне життя й народні типи), він усе ж таки виво­дить українську драматургію з кола хатніх, особистих проблем, головну увагу зосереджуючи на громадських питаннях і настроях, на економіч­ному розвиткові народного життя.

Новий матеріал вимагав нової жанрової форми. Карпенко-Карий звертається до жанру «серйозної комедії», збагативши не тільки ідейно-тематичну, а й жанрову палітру української драматургії.

Нові соціальні типи зображені драматургом у таких п’єсах, як «Бур­лака», «Сто тисяч», «Хазяїн». Усі вони представляють яскравий тип «ха­зяїна». Старшина Михайло Михайлович, Михайло Окунь і сам Пузир — то різні обличчя многоликого глитая, типи нових господарів, які відпо­відно до свого капіталу знаходяться на тому чи іншому щаблі соціальної драбини. Але якщо перші два тільки ступили на стежку наживи, а Калит­ка орудує тисячами, хоч і не вийшов ще з мужицької «лінії», то Пузир володіє великою капіталістичною машиною із сотнями найманих робіт­ників. Постаті новоявлених пузирів і калиток змальовані автором у всій оголеності їх «комерчеських» інтересів, життєвих намірів та дій.

Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і руйнівну силу зображено в «серйозній комедії» «Хазяїн». Основним об’єктом зображення послужило «хазяйське колесо» мільйонера Пузи­ря, яке «одних даве, а другі проскакують». Воно охоплює всю систему тогочасного капіталістичного хазяйства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя, і їхні підручні, і чесні дурні, що не можуть прижитися в царстві хижаків, і «дешеві робітники», що врешті-решт про­бують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.

Автор простежує весь механізм цього «колеса», закони, логіку й філо­софію життя тих, хто його обертає. У цьому світі все продається, навіть інтереси ближнього. Для Пузиря немає «ні сорому, ні честі», він непере­бірливий у засобах досягнення наживи — «аби бариш, то все можна!» Єдине, що може протистояти йому, — то це така ж «дика, страшенна сила».

За такими ж законами і мораллю живуть і підручні Пузиря. «З усього. треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть, тягни!» — такий девіз їхнього існування. У суспільстві експлуатації та на­живи така поведінка не лише виправдовувалася, а й узаконювалася. Та, звісно, лише щодо «хазяїв», господарів життя. Такої оголеної соціальної критики й такого гострого викривального пафосу до Карпенка-Карого українська драматургія не знала.

Новаторськими були і авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик та сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки повно аналізує автор процеси, зображені в п’єсі.

Новаторство Карпенка-Карого доповнюється і новизною форми. Це «серйозна комедія», яка характеризувалась відсутністю розважальних сце­нічних трюків, клоунади. Комізм образів і ситуацій досягається за допо­могою слова. У центрі уваги — не дія, а думка, передана в діалозі, розмові чи окремій репліці. Для драми попереднього часу це було незвичним.

Новаторство Карпенка-Карого виявилось у тому, що він топтав свою стежку в літературі, першим виступивши за межі усталеного шаблону.

Автор: admin. Рубрика: 10 клас,Твори з української літератури. Коментування вимкнено