Що робити далі? В Україні чи за кордоном?
Ніякого кінця світу не сталось, а отже потрібно жити далі. Але я й досі не можу зрозуміти, чого я насправді хочу.
Власне, напрямків поки два – або шукати щось в Україні, або їхати за кордон. Є можливість отримати карту поляка, але з першого разу отримати її не вдалось. Наступного разу буду готуватись краще. Можливо ця карта і стана перепусткою в Польщу, а потім кудись далі. Але чим займатись в Польщі? Шукати одразу роботу чи вступати в якийсь вуз на навчання? Навіть не знаю, з чого почати.
А чим можна займатись в Україні, не зовсім зрозуміло. По спеціальності нічого хорошого не пропонували. Ніби і роботи купа, але пропозиції були жалюгідні. Після 5 років навчання тобі пропонують йти майстром (це майже як робочим звичайним) і працювати з 8 ранку до 8 вечора за 1,5 тисячі гривень. Погодьтесь, краще вже взагалі не працювати. Можна спробувати шукати якийсь безглуздий варіант – будь-яку роботу, але тут я знову не можу ніяк зрозуміти, що саме я хотів би знайти. Охоронцем чи продавцем? Теж не дуже хороші варіанти Відкривати свій бізнес? Хороший варіант, та не для України.
Зараз я починаю задумуватись, а можливо я не ту спеціальність вибрав? І водночас задаю собі зустрічне запитання: “А що б змінилось, якби я закінчив інший вуз або інший факультет?”. А нічого б не змінилось. Я вже раніше писав, що в більшості випадків навчання в Україні – просто ілюзія. Я навчався досить добре, але якихось дивідендів з того абсолютно не отримав. Можливо і є в Україні кілька нормальних вузів, але в більшості випадків ситуація у випускників аналогічна, як і у мене. Або йдуть на будь-яку роботу за мізерну зарплату, або взагалі нікуди не йдуть.
Також яскравий приклад того, що вуз не головне – це те, що іноді я бачу випадки, коли певні міжнародні стипендії або програми виграють випускники простих вузів. Навіть в нашому вузі є такі. Та ж сама картина виходить, що і у звичайному житті. Якщо вчасно мені вдалося б поїхати за кордон, то все було б куди краще. Зараз ніби можливості і залишаються, але я вже відчуваю, що свого часу дуже хорошу можливість втратив. Нічого вже не повернеш. Тобто я сам, власними силами, міг виграти якусь стипендію – і поїхати. Чи то в Польщу, чи то в Німеччину. Наприклад, я був учасником програми DAAD у складі групи, а міг якось виграти і особисту стипендію. Але я і досі не знаю – чи буде там краще, ніж в Україні. Так, зарплати там високі, але для своїх. Тобто, щоб нормально жити, треба почуватись там як вдома, і, відповідно, щоб інші відносились до тебе як до свого, а не як до іноземного заробітчанина.
До чого я веду? Потрібно отримати європейський диплом і по ньому знайти роботу. Ось це ідеальний варіант. Другий варіант – просто знайти роботу – не дуже хороший, але іноді кращий, ніж шукати роботу в Україні. Але, щоб нормально навчатись, по-перше, потрібно знайти аналогічний вуз за Вашою спеціальністю, домовитись з ними, а по-друге, потрібен високий рівень знання мови (часто англійська мова дозволяє вступати в будь-яку країну, але всеодно потрібно знати або вивчити мову країни, куди збираєтесь їхати). Це я про тих, хто хоче після завершення вузу в Україні продовжувати навчання в Європі. Часто також потрібно шукати певні міжнародні програми (доречі, в мене на сайті в розділі Міжнародні програми є трохи інформації про це), які б виступали Вашим спонсором. Адже, хоча і навчання буває безкоштовним, всі інші витрати (проживання, харчування, проїзд) повинні сплачувати саме Ви (а за кордоном це все Вийде досить дорого).
Без шансу на успіх
З кожним днем все більше розчаровуюсь Робота. Складне запитання. Вже довго не можу знайти нічого цікавого та й вже, мабуть, і не шукаю.
Все, що мені пропонували – не варте уваги. Зарплата – маленька, зайнятість повна… Треба ж з чогось починати, скажете Ви? Мабуть… Можна піти на будь-яку роботу і бути задоволеним. Так більшість і робить… Можна все життя ходити на одну і ту ж саму роботу, стабільно заробляти і все.
Цікавий варіант (та і для багатьох єдиний вихід) – поїхати за кордон. Так, влаштуватись складно, навіть дуже, але що залишається? В Україні реалізуватись дуже складно, тут твої знання абсолютно нікому не потрібні.
Можливо те, що за кордоном краще – теж ілюзія? Спробую довести чи спростувати це твердження на власному прикладі. Щоб реально все реалізувати, треба проробити досить багато роботи: вивчити мову, знайти вуз (для навчання), або знайти роботодавця і підписати з ним контракт. Варіант нелегальної міграції не розглядаю Хоча багато саме таких випадків…
Із зарплатою в кілька тисяч гривень в Україні важко думати про нове авто, новий будинок, хороший відпочинок. Але якось люди досягають таких результатів. Так, за кордоном багато людей з пристойним заробітком, у них немає мети купувати дорогі автомобілі, гребсти купу грошей при можливості. Заробляють рівно стільки, скільки б вистачало для життя. У нас же – якщо є можливість – гребуть навіть те, що навряд чи буде потрібно Така психологія)
Так ось, головна проблема українців – більшість влаштовує те життя, яке вони мають. Головне, щоб була робота взагалі, неважливо яка. Купити пива, подивитись футбол, просто подивитись телевізор Мабуть, цього має вистачати звичайному українцю.
Але чи є в такому випадку шанс на успіх?
Планувати майбутнє потрібно завчасно
З цією проблемою я стикаюсь зараз. Університет закінчив в цьому році, а що робити далі, абсолютно незрозуміло. Було кілька варіантів, але мене це не влаштовувало. Практично пропонували роботу, на яку і після ПТУ можна іти. Для чого ж навчатись було, незрозуміло. Тепер варто розібратись в наступному питанні - чи потрібен диплом взагалі? Я думаю, часи СРСР минули, коли після навчання Вас направляли на роботу (хорошу чи ні – це таке) – але всеодно, була якась мотивація навчатись. Про життя взагалі нічого не можу сказати, але той, хто добре навчався, міг реалізувати себе краще, ніж інші.
А в наш час – потрібно мати або хороші навички в якомусь напрямку, або мати знайомих, які допоможуть влаштуватись на нормальну роботу. Причому навичкам – в університеті не навчать, тільки власна праця. Але іноді буває так, що важко знайти те, що тобі подобається. Тоді роботу буде знайти надскладно, як вирішення – ідуть працювати продавцем, офіціантом і т.д. Я думаю на таке нема чого розраховувати, адже потрібно прагнути до більшого. На будь-якій роботі диплом запитувати у Вас наврядчи будуть, тим більше дивитись на оцінки в додаток – це взагалі нонсенс. Тому тут потрібно задати собі питання – чи варто сильно мучатись, щоб здавати все на 5, чи краще здавати на 4 без жодних проблем (щоб тільки була стипендія). Не знаю, як диплом ТОП-вузів, але диплом на кштавт мого, думаю нікому не потрібен… Але всеодно я не шкодую про те, що навчався – адже навчався для себе + отримував стипендію, також мав додатковий час на роздуми.
Далі поговоримо про олімпіади, конференції, статті та інше.
Олімпіади – це інший рівень мислення, просто пахати нічого не дасть, потрібен талант. В цьому я переконався, коли брав участь в олімпіаді з математики (для простих вузів – не математичних). Нічого вирішити не зміг нормально! Кілька балів набрав лише випадково. Шансів було небагато. Але хоч щось набрав, це вже добре! (*хто не знає – суть на олімпіадах в тому – або вирішуєш все підряд і йдеш на 1-2 місце, або вирішуєш 1-2 приклади і розраховуєш на третє). Рік був останній, тому реваншу ніякого не буде (другого шансу) та й думаю злості в мене навіть не залишилось. Цікаво було тільки те, що у себе в групі (і на факультеті) – вважався одним із кращим в цьому плані. Але є і суб’єктивні причини невдачі – 5й курс, багато чого забув, не зосередився, були проблеми з дипломом – тримав їх постійно в голові. Я не думаю, що такі причини суттєво вплинули (я вже писав – що потрібен просто талант)! В кінцевому випадку я навіть не жалкував, адже вже знав, що в разі призового місця – отримав би грамоту і якусь мізерну премію. Ось і все. А знав, бо за рік до того я, все ж таки, брав призове місце на олімпіаді по своїй спеціальності (може про це розповім пізніше – хвалитись особливо там нема чим).
Далі про конференції та статті. Сучасна наука в Україні – це треба бачити!! Просто так це передати не можливо. Маразматичні статті без жодної суті, нема практичного застосування.. Хорошу тему вибрати дуже важко, самому хочеться написати дійсно щось значуще, можливо щось дійсно хороше, а не просто “лити воду” – не виходить. Конференції проводяться для того тільки, щоб рахувалось. А чому все так? Жодних спонсорів немає. В Європі все по-іншому. Тому і освіта має там особливе значення, тому і багато науковців з України їде за кордон. Просто їдуть банально заради кращого фінансування і все. У нас – немає хорошого фінансування, тому більшість дипломів/дисертацій пишеться “з повітря”.
До чого я веду? Навчатись є сенс тільки тоді, коли Ви навчаєтесь в топ-вузі (таких в Україні небагато) – де роботодавці на 100% впевнені, що студенти там хороші, де диплом дійсно ціниться і отримуються необхідні знання. В іншому випадку – навчатись є сенс тільки заради того, щоб повністю присвятити себе науці і мати шанс поїхати за кордон по причинам, які я зазначив раніше. Тому планувати, що робити далі, потрібно ще, вступаючи до вузу, щоб потім не жалкувати про 5 втрачених років, одразу необхідно визначитись, як навчатись. Я бачу тільки 2 варіанти – здавати все на 4, щоб отримувати стипендію (а тим часом думати, чим займатись далі) ; здавати все на 5, заради того, щоб отримувати підвищену стипендію, отримати червоний диплом – і далі працювати в напрямку освіти і науки. Здавати все на 3 або платити за навчання – цих людей я взагалі не розумію! Мені казали, що навчаються заради того, щоб просто було цікаво – зустрітись з друзями, поговорити і т.д. А чому йдуть і платять за навчання? Батьки так виховують… Або створюється ілюзія ідеального суспільства: краще навчаюсь – більше заробляю! На жаль, це правило в наш час в Україні не спрацьовує. А ще в університет вступають, бо намагаються рівнятись на інших:) І таке буває. Тому я абсолютно не дивуюсь, коли когось виганяють з вузу, або хтось сам вирішує піти. В цьому знову ж винні батьки, які платять за навчання. Вони і досі думають, що все, як і раніше…
Бувайте! Дякую тому, хто дочитав і залишить коментар