Перейти до вмісту

Повідомлення з тегами 'аспірантура'

23
Жов

Система освіти

Я вже писав раніше про своє навчання. В школі, в ліцеї, в університеті.
Що це мені дало? Важко сказати.

Насправді, щось таки і дало. Сам би я навряд чи б щось вивчав взагалі.
Доречі, в Житомирі є така сім’я – де діти взагалі не ходять в школу.
Раніше я думав, це ж так погано, а зараз вже думаю інакше. Якщо у них вистачає мотивації навчатись самим, то у них і так все вийде. Але умови вступу в університет теж доволі бюрократичні зараз. Потрібен атестат…

Колись я думав, що ПТУ – це взагалі відстій. Так, рівень студентів там не дуже, але вони, можливо, отримають хоча б якусь роботу, та й будуть отримувати якусь стипендію. Це краще, ніж іти в університет – і платити за навчання… Взагалі таких людей не розумію, які платять за навчання. Ідея ніби така – вони думають, ніби вступають в престижний вуз, і, після завершення навчання знайдуть роботу, на якій окуплять ці всі витрати та ще й зароблять.

Ні, все не так просто. Можна платити-платити і потім не отримати нічого. А можливо, цей час можна було використати з користю, піти на будь-яку роботу і хоча б якусь копійку вже заробити.

В університеті мені було легко навчатись, адже пішов я туди після ліцею. Цікаву річ тоді говорив директор ліцею, Ви підете в університет, а біля Вас, можливо, будуть сидіти “барани”, які не знають, що таке 2+2. Чи вони винні в цьому, не знаю, можливо і так. Але суть була в тому, що не потрібно абсолютно рівнятись на інших. Зрозуміло, що їх рівень після сільської школи, м’яко кажучи, не дуже. І я кажу, що не у всіх випадках вони винні. Отже, потрібно було не опуститись до їх рівня.

Але що я можу сказати про свій університет? Його рівень теж не дуже. І я розумів, що вчитись повинен я сам. Адже багато викладачів було таких, які навчались на “трійки”, але стали викладачами. Згодом я зрозумів, чому так вийшло, коли сам планував іти в аспірантуру, і мене навіть не допустили до екзаменів, мотивуючи це фразою : “Я так хочу”. Я сказав декану, так і скажи – конкурсу немає, беру кого хочу і все. Тоді він мені почав розповідати, що мені важко буде знайти керівника, важко буде написати дисертацію. Я кажу, вже знайшов, а він на це відповів – я його не хочу. Тобто, допустити до екзаменів має зав.кафедри+декан, якщо вони не хочуть, то нічого не буде.

Можливо, варто було (буде) написати скаргу на рахунок цього у відповідні інстанції, але я не думаю, що це щось вирішить. Мені сказали типу можеш іти – вступати в аспірантуру, але ми будемо робити так, щоб тобі було непросто. І це сказано було деканом. Можливо, не буквально, але натяк такий був 100%. Типу будуть всіма способами заважати мені…

Чому я такий впевнений, що беруть не зовсім прозоро? Середній бал у мене 5,0, у тих кого беруть – точно менше. У мене були статті, призові місця на олімпіаді, конференції, у “конкурентів” – такого немає. Та й власне до “конкурентів” в мене претензій немає, але просто мене не допускають, оскільки розуміють, що я на 99% пройду по результатам екзаменів.

Втім, я вже забив на це все. Всі в мене питали – чому я не пішов в аспірантуру, адже всі розуміли, як я навчався і рівень знань в порівнянні з іншими. Тут я себе, звичайно, не нахвалюю… Пішов би я в кращий вуз і був би там ніким. Але тут потрібно порівнювати з іншими, ось і все. Раніше так і було, але зараз стало інакше.

Коротше, забив я на це все. Адже навіть, якщо б і продовжував навчання – нічого б не змінилось. Ніяких супер перспектив немає. Просто мені це було цікаво для себе. А щоб заробляти нормально, цього не вистачить.

Власне, тепер поговоримо про роботу, яку мені пропонував вуз. Якщо сказати просто, чорноробочим. Для цього потрібно було вчитись 5 років? При чому, декан, знову ж таки, розповідав – що там потрібні хороші студенти, там прекрасні умови і т.д. Насправді виявилось зовсім не те.

Як же потрібно було навчатись і який вуз обирати? Про це я напишу в наступних статтях. Дуже скоро!

1
Вер

Псевдонаука

Наука – якою вона є насправді в Україні?

У мене була технічна спеціальність і я намагався займатись “науковою діяльністю”. Коли я вступив до магістратури, нам казали: “Ви молоді науковці! Наука – це пізнання, і т.д.”. Звичайно, ніяких дослідів робити ніхто тобі не дасть та і сенсу витрачати час на це немає, ось і доводилось “лити воду”, писати абсолютно ні про що. З самого початку мені хотілось написати дійсно щось цікаве, навіть для самого себе, не так для кінцевого результату, як для себе.

Головна проблема більшості – вибір теми наукової роботи (магістерської, кандидатської). Так ось, вибираючи тему, Ви не маєте ніяких гарантій, що Вам вдасться написати нормальну роботу. Можливо, інформації по темі не буде взагалі і тоді Ви потрапите в патову ситуацію.

Втім, я не можу сказати, що моя робота не представляла жодної цінності. Я робив певні розрахунки, збирав і систематизував інформацію з різних джерел, для себе я розумів – що написати дійсно щось грунтовне просто не вийде. Та і не в цьому біда. Варто списати також на те, що це була лише магістерська робота…

Схожа ситуація може повторюватись і при написанні кандидатської роботи. Ви повинні будете знову писати ні про що, причому самі маєте все придумувати. З Вас будуть вимагати статті та публікації в наукових виданнях, а через 3 роки – і результати роботи, але допомогати Вам ніхто не буде.

Я бачив, як пишуть роботи за кордоном. Там дійсно є доступ до практичних дослідів, адже без практичного застосування – навіщо така наука взагалі? Я питав – скільки ж часу можуть вони писати роботи і чи були випадки, що роботи не були написані? Мені відповіли, що всі, хто йде в аспірантуру, завершують свої роботи. Не завжди це займає 3 роки, як у нас. Іноді 8-10 років, а може і більше. Але якщо це дійсно цікаво, то чому б і ні. Якщо ж нецікаво, то навіщо цим займатись – варто кинути одразу. У нас же багато хто не захищається, і не завжди вони винні в тому. Просто не знаєш про що писати, і все. Звичайно, стипендію ніхто забирати не буде, хоча в умовах написано – якщо немає результату, то можуть забрати стипендію. На практиці таке не діє.

Зараз стали дуже популярними гуманітарні напрямки. Це, я вам скажу, взагалі щось цікаве. Пишуться роботи, які не представляють жодної практичної цінності, захищаються кандидатські, докторські і т.д. Навіть без формул, навіть без нічого. Колись технічні спеціальності цінились набагато більше, а зараз, по суті різниці ніякої нема.

Я був присутній на деяких конференціях. Так ось, там дуже і дуже мало чогось такого, що б мало якусь прив’язаність до життя. Більшість пише так, аби від них відчепились, причому Ваше основне завдання – подати все в красивій формі, а чи потрібне це комусь – не дуже і важливо. Потрібно просто імітувати наукову діяльність.

Базова мета будь-яких досліджень - економічний ефект, простіше кажучи прибуток. Візьміть будь-яку роботу і скажіть: “Вона дала реальний прибуток”? Ні, скажете Ви. Тоді навіщо було її писати?

20
Тра

Аспірантура

Привіт друзі, якщо ще хтось читає мій блог. Якщо навіть ніхто не читає – то мені всеодно, якшо чесно :(

Так ось, це продовження дописів про навчання, раніше я вже розповідав про навчання в школі, ліцеї, університеті (бакалаврат і магістратура).  Щось було добре, щось не дуже.  Але я довів тоді, що кращий за інших. За мою успішність мені не те, що не подякували, а ще й суттєво попсували нерви. Не хочу навіть згадувати, як все закінчилось.

Так ось, в минулому році поставало питання, чи іти після цього в аспірантуру, чи ні.  Як виявилось, ніякого конкурсу там нема (сказали просто, що хтось є – і неважливо які були в мене результати)… Знову ж таки, міг би псувати собі та іншим нерви, але просто не пішов – і, скоріше за все – правильно зробив.

А робота, яку нам тоді пропонували, – взагалі, плакати хочеться…. :(

Коротше, диплом валяється в шухляді – не знаю кому він і потрібен. Я навіть додаток не забирав. Великі шанси, що він там залишиться назавжди :)

Якщо ж, звичайно, в цьому році я знову не захочу продовжувати навчання…