Чому не можна довіряти людям. Про знайомих
Отанній час я почав багато знайомитись. Причому знайомства дуже і дуже різні, декого я зустрічав лише 1 раз, когось кілька разів, а ось є декілька людей, з якими зустрічаюсь регулярно протягом останніх кількох років.
Своїх друзів з України я практично “забув”, тобто невимушено втратив контакт. Думаю вже запізно відновлювати його, бо дуже багато часу пройшло. Нехай це вже буде минуле.
У багатьох випадках спiлкування зводиться до переписки, оскільки деяких друзів я практично вже не маю шансів зустріти. Так ось, багато таких друзів, з котрими я вже тільки переписуюсь, багато писали до мене раніше, дехто тільки тоді, коли потребував допомоги. Через деякий час я намагаюсь писати до “таких” знайомих, і все марно. Якщо це дівчина, то відмовка буде такою: я працюю, я постійно працюю і немаю часу, я у хлопця (!) – і так пише дівчина, з якою я лише переписуюсь і щиро кажучи, мене це мало цікавить, бо часто лише вона до мене писала і я в жодних стосунках не був зацікавлений. Якщо ж це буде хлопець, то просто або взагалі перестане відписувати, або ж відповість через тиждень. Хоча може бути так, що раніше ми спілкувались ледь не щодня. А тут повний ігнор) І проблема не зовсім в мені, просто через деякий час, можливо, немає вже шансів відновити стосунки. Коли я був потрібен комусь, було все по-іншому.
Добило мене те, що одна дівчина, з якою познайомився в клубі (мабуть не найліпше місце), почала постійно до мене писати, окрім того ще 3 рази зустрічався, познайомив її з моїми друзями. Потім через деякий час без жодної причини зірвала контакт. Та ще й так, що писала, все ок, а потім все повільніше і повільніше відповідала на повідомлення. Чому я не зрозумів одразу, що все зіпсувалось? А тому, що знову ж таки, вона сама напрошувалась. Перша почала писати, хоча на кінець сказала, що це я так думав :D Мої друзі підтвердили і мабуть їм теж важко зрозуміти, що не так. Але вже пережив це і йду далі. Тепер вже буду вести себе інакше в подібній ситуації. Все через максимальну довіру. Довіряю людям, яких знаю мало, а цього не варто робити.
Тепер, мабуть, повидаляю багатьох друзів з фейсбука, навіщо вони мені потрібні, якщо не відписують.
Є ж такі друзі, з якими я не переписувався і не буду. Вони є в мене на фейсбуку і часто по лінії одного знайомого. Наприклад, 20 колег мого хорошого друга. Виходить так, що з ними я зустрічався з разів 10-20, але ніякі вони мені не друзі. І таке буває) Не знаю, навіщо вони мені на фб.
Чому я постійно кажу про фейсбук, а тому що в Польщі це настільки популярно, що кожен, маючи смартфон і інтернет, може зв’язатись в будь-який момент, і мабуть, 1 особа на 200 чи 300 не має там акаунту. А в місцях з безкоштовним Wi-Fi, яких все більше і більше з’являється з часом, можно насолоджуватись безкоштовним відео і аудіо-зв’язком. Тому звичайний телефон з часом буде простою формальністю.
Наступна цікавинка – перетинання знайомих, або ж спільні знайомі. Дуже часто випадковий знайомий вже має спільних знайомих зі мною (не раз таке зустрічав!). А будучи в інному куточку Катовіц, я зустрічав знайомого, який живе за 50 км і приходив десь там до друзів. А в Варшаві зустрів колежанку, яка навчається в моєму університеті.
Далі хотів поговорити про марнославних друзів. Одна дівчина, з якою спілкувався просто на привіт-до побачення. Тобто, зажди вітався, де б не побачив. Ось, принципово проігнорувала мене і не привіталась, бо була з хлопцем і в якомусь товаристві. Я зробив те саме в іншій ситуації, привітався з іншими, тільки не з нею. І більше навіть не скажу привіт. Таких людей ненавиджу найбільше.
Приблизно така сама ситуація, як я пишу – і мені не відписують, але на такі речі я взагалі останній час не звертаю уваги. Не відписують – значить немає жодного інтересу. Буду так само робити, якщо вони колись напишуть до мене, тобто, коли будуть потребувати якоїсь допомоги.
Як знайти роботу в Польщі?
Головна проблема для мене зараз – це не написання диплому, який я маю захищати в вересні, а саме пошук роботи.
Яким чином шукати роботу в Польщі? Існує безліч сайтів, на яких можна висилати резюме до необхідних роботодавців. Так ось, проблема в тому, що на мене навіть не реагують, навіть не запросили на співбесіду жодного разу, хоча висилав безліч разів. Навіть одного разу робив такий експеримент – вислав резюме точно таке само, як і поляк, йому дзвонили, мені – ні. Можливо, відлякує те, що громадянство – українське. Та і диплом – теж, адже польського диплому я ще не маю (хоча це і моя проблема теж, бо міг би в червні вже захиститись). Висилав резюме навіть вже на такі вакансії, як продавець і т.д.
Тому я вирішив, що великого сенсу в тих різних сайтах немає. Потрібно або шукати на місці, наприклад пропонувати своє резюме, прийшовши безпосередньо на фірму, або мати знайомих, які і допоможуть знайти роботу.
Або відкрити власну справу, написати власний сайт, продавати якусь продукцію через Allegro, давати репетиції з російської/української мови і т.д. Є безліч можливостей, тільки я чомусь їх не використовую.
Не рекомендую шукати роботу через українських посередників. Зазвичай на такій роботі Вас оцінять, як другосортну робочу силу, і тому Ви будете отримувати меншу зарплату, ніж поляк, який буде робити таку само роботу. Або ж поляки просто відмовляються робити таку роботу. Крім того, Ви втратите багато грошей, адже за оформлення візи і влаштування на роботу часто доведеться заплатити фірмі-посереднику.
Немає жодних проблем вислати резюме на роботу, яка Вас цікавить, та і співбесіду можна пройти через Skype (маю знайому, яка так і зробила, і зараз має досить хорошу роботу У Польщі). На підставі цього отримаєте запрошення – і зробите собі легально візу.
Інший варіант – навчання. Студентську візу отримати досить легко, а з нею – місце в гуртожитку і знижки на транспорт і т.д. Не маєте карти поляка? Не розчаровуйтесь. Багато університетів пропонують безкоштовні місцядля іноземців. І часто залишається багато вільних місць. Тому, якщо хтось дійсно хоче, то вступить до вузу, отримає студентську візу, буде час знайти роботу і потім вже відкривати робочу візу або ж взагалі будучи студентом, можна зробити карту побиту. І навчатись зовсім необов’язково – Ви можете кинути навчання вже пысля першого семестру.
Сон уві сні
Вперше в житті мені приснився сон уві сні, при чому я був на 100% впевнений, що я прокинувся, а потім знову засинав. Хтось намагався мене розбудити, а я далі спав.
Коли ж я прокинувся насправді, то очевидно, що нікого і близько не було.
Найцікавіше в тому всьому, що перед цим я довго не міг заснути. Можливо, я так і не звик до нового місця проживання, а можливо щось мене постійно турбує.
Яскрава подорож Польща-Україна
Цього разу з-поміж інших варіантів я вирішив вибрати поїздку через blablacar.
Все виглядало суперово, по дорозі до нас приєдналось багато цікавих людей: дальнобійник, художниця, дівчата з Erasmus. Було весело і час злетів дуже швидко. Коли я їхав потягом чи автобусом, очевидно, що такої чудової атмосфери не було.
Перетнули кордон дуже швидко. Навіть жодних речей не перевіряли.
Але біда була не в цьому. За 17 км до Львова зіпсувалось авто, і, як виявилось, відремонтувати на місці було неможливо.
Очевидно, що даний вид транспорту я вибрав тільки тому, що я мав досить багато багажу. І ось в один момент нам потрібно було шукати попутку або будь-що інше, а сам автомобіль треба було дотягнути до сервісу. Дівчата з Erasmus’у зловили попутку досить швидко, я ж вирішив трохи почекати – може б і вирішилась проблема.
Нам допоміг якийсь львів’янин, який їздив без номерів) Допоміг дотягнути авто до сервісу, а нас підкинув до Львова. Звичайно, це був не акт щирої допомоги, тільки спосіб заробити якусь копійку. Але, щиро кажучи, його було шкода. І ще він казав, “ви охуєєте, бо мій двигун жере масло”. Запах і дійсно був жахливий. Задні двері мали такий жахливий стан, що я думав постійно, що випаду звідти ))) Але якось доїхали. По дорозі ми 2 рази зустрічали ДАІшників, які тільки сигналили, що означало “привіт”. Наш водій сказав, що це його знайомі. Хоча таке авто на вулицях – це справді небезпечно. І тут я зрозумів. Ми насправді в Україні.
Але інших варіантів не було. Мої спроби зупинити якесь авто були марними, хоча було видно, що я з багажем і наше авто зіпсувалось. Коли я питав у кількох людей, чи їдуть вони до Львова (15 км залишалось), ніхто навіть і не думав запропонувати допомогу. Прикро, нічого не скажеш.
І ось, я був нарешті у Львові і звідти до Житомира дістався вже автобусом. Моя виснажлива, але яскрава подорож закінчилась.
Але вже в неділю повертаюсь назад до Польщі. І мабуть, цього разу не через blablacar, а звиклим автобусом 
Чому ми загубили мову?
Нещодавно я повернувся додому, так як маю невеличкі канікули.
Повернувся я з Польщі, де практично 99,9% мешканців спілкуються однією мовою – польською. Якщо ти чуєш українську, російську, англійську або якусь іншу – знай, це іноземець і аж ніяк не поляк.
Не розумію як, але полякам справді вдалось зберегти свою мову не зважаючи ні на що. Під впливом німецької, російської з польською мовою нічого не сталось. Я сам намагаюсь більше контактувати з поляками та європейцями, а не з колегами з СНД. Це дозволяє мені удосконалювати мою польську та англійську. Але українська всеодно для мене завжди була і залишається бути рідною.
І ось я йду вулицями Житомира і сподіваюсь почути свою рідну мову. Прислухаюсь до однієї особи, другої, третьої, десятої. Прогулюючись по центру міста, я, на жаль, ЖОДНОГО разу не почув української мови. Прийшов у спортзал. Чоловік 10 – і всі знову ж таки балакають саме російською. Всі спілкуються російською, а потім намагаються вважати себе українцями. Аби не сталося так, як в Білорусі. Тільки один мій знайомий із Білорусі спілкується білоруською, він же і розповідав, що приблизно 1-2% білорусів спілкуються рідною, якщо це так можна назвати, мовою. Зрозуміло, що за зовсім короткий час там залишиться тільки російська і жодної іншої.
Що стосується України, то ситуація теж не з найкращих. Очевидно, що всі проблеми теж зв’язані з мовою. Людям нав’язуються стереотипи. Мовляв, Вам заборонять російську мову, але в кінцевому випадку відбувається масова русифікація. Телебачення, радіо, газети, книжки – у всьому більший відсоток російського продукту.
Я намагаюсь не реагувати на це, але мені вкрай неприємно.
А українці за кордоном в значно більшій мірі зберігають українську мову, ніж ми, українці. Хоча я і писав раніше про діаспору в Гданську, де українська мова практично втрачена, але люди теж вважають себе українцями.