Карта поляка: буду здавати знову
Після очікування 2 місяців, очікування в черзі 5 годин і невдалої здачі в Польському Домі, я вже думав ніколи не здавати на ту карту. Не здав, хоча і вчив більш-менш нормально. Звичайно, в костьол зараз ходити не буду, але почитаю про нього. Дуже багато запитань там буває про костьол, хоча по правді кажучи – є ж свобода віросповідання. Тобто, якщо я туди не ходжу, звідки мені знати – що там роблять люди і на які свята. Хоча, в більшості випадків там все так само, як і в православних церквах, але деякі відмінності є. І свята такі ж само – тільки з різницею в 13 днів.
Що цікаво, не питали для чого мені та карта, не просили хоча б розповісти про себе. Одразу давай про костьол. Думаю, в інший раз потраплю на іншого консула, і там буде все нормально. А ні, то у Вінницю поїду, не так вже і далеко.
Але на запитання православний чи католик я не буду відповідати католик. Хоча і прочитаю про їхні релігійні традиції і свята.
Також можуть бути доволі жорсткі питання по історії, з датами і т.д. Коли я здавав, то не чув, щоб питали про культуру, політику, географію і т.д. Тільки релігія і історія. Але буде приймати інший консул – може питати все що завгодно. Читав, навіть просто спитали розповісти про себе, на цьому все і закінчилось і здача була успішна. Так воно і має бути. Зібрав документи – подивились чи знаєш трохи польську, та й все.
Навіщо так “муштрувати” – і псувати нерви, створювати черги. Наприклад, замість того, що питати по кілька хвилин, питали по 20 хвилин і більше. Це враховуючи те, що в черзі всього 50 чоловік. Мабуть вони до ночі там сиділи, я був 28-й і в 16-00 тільки дійшов.
А ще мені дуже подобається їхня система подачі заявок. В будь-який день подати не можна. Мені казали дзвонити в день, коли приїжджає консул, з 9-ти ранку. Я дзвонив з 9-ти, але записався лише 28-м. То було зайнято, то не брали трубку. Легше мабуть до них піти і записатись. Так би і сказали. А то так можна взагалі не додзвонитись. Якісь безглузді правила. Бери і став в загальну чергу всіх. Нехай кожен приходить в будь-який час – у нього перевіряють документи – і ставлять в загальну чергу.
А ще багато не здають (в т.ч. і я) з першого разу – і знову ж таки, створюють чергу. Навіщо вони таке роблять. Бажаючих здавати явно більше, ніж 50 чоловік. То нехай приїжджають кожен тиждень, а не раз в місяць. Не розумію, в чому проблема. Хіба в них немає фінансування.
Коротше спробую ще 1 раз здавати в Житомирі, ні – тоді у Вінниці. А як і там не здам, то так вже і буде.
Карта поляка: не здав екзамен
Вже раніше писав про карту поляка. Перечитавши всю інформацію в інтернеті, я думав, що там доброзичлива атмосфера і все здається на раз-два. Почалось все з того, що я ледь записався, хоча і дзвонив в 9 годин ранку. Це вже мені не подобалось, так звані свої правила, якось це все вже було не по-людськи. Отже, дзвонив я рівно в 9, додзвонився в 9-30 (то зайнято, то не брали трубку), як виявилось через місяць, то я 28-й в черзі, що не сильно мене порадувало. Мені назначено було зустріч на 12-ту годину, про що мені повідомили за тиждень. Ніби все непогано. Але коли сьогодні я прийшов (ще додумався чомусь прийти на годину раніше, щоб не дай Бог запізнитись) – то консула не було ще. Загалом вийшло, що вона (консулом була жінка) спізнилась на 2 години, нема ніякої поваги до тих людей, які вже давно чекали.
Власне, я чекав в сумі більше 5-ти годин, дехто відмовлявся стільки чекати. Ніби це все здавалось в перший раз, не могли розрахувати нормально і призначити час більш-менш чітко. За такий час очікування можна забути все, що знав. Що цікаво, навіть ті, хто просто забирав готову карту (!) , чекали по півгодини-годину в черзі. Просто щоб забрати, це ж взагалі жах Через це, знову ж таки, затримувалась черга.
Власне, дійшла черга до мене. Не питали, для чого мені карта, не пропонували розповісти про себе, одразу давай питати про костьол, в який я не ходжу о_О. Ясно що я не буду вчити всі католицькі свята, загальні знання в цьому напрямку маю, але питання були не дуже прості. Мало на що я відповів, адже, щоб знати все це, треба ходити в костьол. Саме таких запитань я і боявся. Але все було не так погано. Мені вже сказали йди на наступний раз, але чомусь перепитали – православний я чи католик? Я сказав, що православний, тоді ніби не мали права в мене питати тих питань, але то явно не сподобалось консулу… Наступні питання були по історії. Там я більше знав, ніж не знав, але всеодно здати не вдалось. Занадто придирались. Так не можна. Я ще й в кінці сказав що стільки чекав, а вона ж запізнилась. Каже типу вона теж цілий день сидить. Пропонували прийти через кілька місяців, а там може і другий консул буде. Це як натяк, що цьому консулу я вже не здам.
Всі там трусяться, переживають, але в кінцевому випадку що це все дає? Будуть розповідати байки, що легше отримати візу. Отримують і без карти, спочатку на 7 днів, а потім і на рік. Тільки що заплатити перший раз потрібно 35 євро. На роботу можна влаштуватись і так. Власне, суть була в тому, щоб зекономити ці 35 євро, але я вже за сьогодні стільки нервів попсував, що це було того не варте. Дійсно готувався, витратив досить багато часу і не здав.
Для тих, хто ще хоче оформляти карту, є над чим задуматись. Є ж такі, хто навіть польську мову не знає, і хочуть здавати Коротше, швидше за все, більше здавати не буду. Нехай подавляться. Не хочуть давати – то й не треба. Якось зароблю на ту візу, якщо захочу ще поїхати, уже й особливого бажання нема.
Сьогодні буду здавати на карту поляка
Готуюсь, готуюсь, а вже завтра вранці піду в Польський Дім (Dom Polski). Нарешті підійшов час до співбесіди на Карту Поляка. Підготувався ніби непогано, але всеодно трохи хвилююсь (вивчав польську мову ще давно в школі). Читав, що все залежить від настрою консула. Можуть нічого не питати, а можуть питати про все підряд (історія, традиції, географія і т.д.). Ввечері поділюсь враженнями і напишу, здав чи ні). З документами ніби все в порядку. Бабуся була полькою і цього вистачає. Залишається тільки пройти співбесіду!
Труднощі в оформленні карти поляка в Житомирі
Раніше я вже писав як оформити карту поляка в Житомирі. Але все виявилось не так просто. Ні, до співбесіди я ще не дійшов. Навіть не зміг подати заявку. Так ось, як це було:
Дзвоню я посеред місяця в Польський Дім – хочу записатись на наступний місяць. Мені сказали – вже всі місця зайняті. 50 чоловік. Телефонуйте в другий четвер наступного місяця з 9-ї години. Ну ось, прийшов час. Я дзвоню в годин 10 – виявляється, всі місця зайняті. Як так, питаю я, невже за 1 годину записалось 50 чоловік. Мало того, можливо навіть бажаючих і більше, дехто вже здає не перший раз. Тобто, хто встигне і зуміє додзвонитись, той і запишеться на співбесіду. А перший це раз, чи ні, нікого не цікавить Скоро маю дзвонити наступний раз, то вже буду знати, що потрібно рівно в 9 ранку дзвонити… Можна вважати, через це я “провтикав” цілий місяць.
Але це не дуже важливо. Я приходив перевірити, чи все гаразд в мене з документами, там сильно не дивились… Та й зустрів одного знайомого. Він здає вже не перший раз – і мову знає досить добре. Як виявляється, знання мови ні про що не говорить. Потрібно знати культуру, звичаї, традиції і т.д. Люблять питати про релігію. Ось таке. Але як-кому пощастить, буває дуже лояльний Консул, буває не дуже, ще й залежить від його настрою і від Вашої чемності. Також базове запитання – розповісти про себе. Тому можна ніби заготовки такі робити… Важливо, на запитання “Для чого Вам карта поляка?”, відповісти – що Ви відчуваєте свою приналежність до польського народу, а не їдете на заробітки, навчання або подорожувати. Відповідь “я їду на заробітки” взагалі може стати фатальною.
Тому варто підготуватись досить добре, щоб потім не ходити по 100 разів і не стояти в чергах.
Але, підсумовуючи це все, можна сказати одне:
Якщо стільки бажаючих отримати карту поляка, то чому Консулу не приїжджати частіше. Чому не зробити нормальну систему, коли просто підходиш в будь-який день і встаєш в загальну чергу, без якихось дзвінків, що нагадують лотерею.
Власне, мені ще готуватися і готуватися. Вам теж бажаю успіху. Не обов’язково здавати в Житомирі. Якщо у Вас вже високий рівень підготовки, то можна поїхати у Вінницю, але це додаткові витрати на дорогу. Та й там можуть бути черги (не такі великі як в Житомирі, але вони мають місце). Якщо виникають питання, можете писати в коментарях. Можливо, я зможу поділитись досвідом, а можливо, Ви вже здавали і хочете допомогти мені?
Де краще жити?
Часто пишу про різні міжнародні програми, про можливості поїхати за кордон.
Хтось назавжди хоче залишитись в селі, хтось переїжджає, наприклад, з села в місто. Потім у більше місто. Далі Європа і ще далі – США. Ну це особисто для мене така градація – де кращий рівень життя.
Для мене така можливість ніби і була – поїхати з Житомира в Київ (наприклад, на навчання), але ж чи в тому щастя? Мені там зовсім не подобається. Я точно не хочу там жити.
Крім цього, були варіанти поїхати в Європу, тільки потенційно, але часто можна знайти програми, де конкурентів по Вашій спеціальності зовсім мало. Головне – мова, я вже про це писав. Взагалі, моя мрія жити в Німеччині (хоча б тимчасово). Але реалізувати все буде дуже складно. Польща ніби теж непогано (в порівнянні з Україною навіть дуже добре), і поїхати туди легше – але Німеччина всеодно на порядок краще.
Але тут питання не в цьому. Рівень життя, звичайно, набагато вище. Але багато хто пише про менталітет. Типу важко звикнути до їх способу життя… З іноземцями, іноді, складно знайти спільну мову, спільні інтереси і т.д. Просто почуваєтесь, як не у себе вдома. Ось і все. Це якщо говорити не про зарплату і рівень життя, а суто з людських міркувань. Тому дехто просто заробляє за кордоном певний капітал – і повертається в Україні, можна і тут заробляти добре, але за кордоном ніби легше… А хтось, навпаки, не може терпіти життя в Україні. Тут все залежить від людей.
Навіть якщо не жити за кордоном, подорожувати потрібно. Побачити, як де живуть. Взагалі ідеальний варіант – нормально заробляти, щоб була можливість подорожувати. Можливо, таким чином можна буде знайти місце, де Вам буде найкраще, і там залишитись. А можна все життя провести, подорожуючи.
До статті хотів би додати відео про рідне місто. Можливо, тут я залишусь назавжди, а може й ні. Як пощастить