Діти та інтернет. Соціальні мережі. Як деградує суспільство.
В наш час доступ до інтернету має практично кожен, але якщо колись його використовували тільки в навчальних цілях, зараз інтернет використовується і для розваг. В мене комп’ютер з’явився вперше десь в 7-8 класі, це був Pentium-1, тож ніякі ігри практично не йшли на ньому. Потім трохи почали удосконалюватись технології – і були розповсюджені ігри на ПК. Коли я навчався в 9-10 класі, на це час припав пік популярності комп’ютерних ігор – це був перший етап деградації.
Інтернет коштував доволі дорого, і використовував я його для пошуку рефератів або якоїсь необхідної інформації. Нормальний безлімітний інтернет в мене з’явився лише рік-півтора назад. Але перший сайт я “зробив” ще у 2006-му – це був , орієнтувався він також більше на навчання. Ціль була – обмін цікавою інформацією і т.д. Кілька людей (5-10 чол.) відвідували сайт і було дійсно цікаво.
Але не пройшло й року, як почала з’являтись соціальна мережа Вконтакті, яка і забрала відвідувачів з багатьох сайтів (в т.ч. і з мого). Так, спочатку дійсно було цікаво знайти друзів, яких давно не бачив. Але що цікаво, після того як я перші рази когось знаходив – окрім здивування – нічого не отримував, навіть не переписувався. Ну знайшов – додав в друзі, і що далі? А додавати тих, кого вже знаєш і часто бачиш, взагалі якийсь нонсенс. Замість того, щоб подзвонити людині, пишеш їй повідомлення… Це була друга хвиля деградації…
Але власне, я хотів поговорити не про це. Багато хто починає своє знайомство з інтернетом не просто так, а одразу реєструється Вконтакті. Що цікаво, іноді бачу там дітей у віці 8-9 років. Навіть кажуть, що з семи років вже реєструються. А це доступ до будь-якої інформації, до розпусти, до порнографії, “брудної лайки” і т.д. Про ніяке виховання тут не йдеться взагалі. На такі випадки радив би ставити якісь фаєрволи для блокування таких речей. Але це ще не все, бачив як школярі поповнюють собі рейтинг Вконтакті за гроші, тут взагалі без коментарів. Вкладають гроші, щоб їхня сторінка відображалась вище в рейтингу. Для чого це? Типу “понтуються” пере іншими. А ще, іноді заходиш на якийсь форум, диву дивуєшся які речі написано (соромно навіть читати), а виявляється це пише дитина віком 9-10 років. Це звичайна річ в сучасному суспільстві. А ще підсідають за комп’ютер і не виходять з дому, потім замінюють живе спілкування на переписку, потім перевиховатись буде дуже складно.
Я і сам розумію, що в останній час досить багато в інтернеті (стараюсь з користю використовувати), і ніяких переваг в цьому не бачу. Роботу хоча б сподіваюсь знайти в офлайні. Поки тільки шукаю.
А соціальні мережі дійшли до певної кризи – коли народу починає реально набридати. Можливо все піде на спад – і всі масово почнуть видалятись.
Магістратура
Продовження попередньої статті. Так ось, вступив я на 5й курс. Навчання було занадто простим, в групі було всього 6 чоловік. Але основним стало не навчання, а написання диплому. Спочатку необхідно було вибрати тему, здавалося вибрав нормальну, але далі було щось. Писати було неможливо, оскільки не зовсім зрозуміло було, що потрібно. Багато що залежало від керівника. Так ось час ішов та ішов, що писати – так і не знав.
За кілька тижнів до передзахисту поїхав на українську олімпіаду з математики (вперше пройшов – кожного року не вистачало лише трохи). Так ось, диплом і досі “висів”, я його не міг ніяк закінчити (не по своїй вині). Але раз я пройшов на олімпіаду, відмовитись не міг. Це був тиждень відпочинку (на морі), дійсно мав взяти паузу, бо все інше вже занадто напрягало. Готуватись на олімпіаду не було часу – оскільки купа часто впусту пішло на диплом. Так ось на тій олімпіаді – я не вирішив майже нічого (багато вже забув, а багато чого не зрозумів і після того, як показали розв’язки). Це показало реальний рівень знань моїх, та і сам після цього, хотів чи ні – розчарувався! Може, не налаштувався нормально, я думаю якби готувався – претендував би на щось! Але який сенс з цього? Отримати якусь мізерну премію і все. Реально в житті ніяка математика не допоможе та і навіть нікому не потрібна. Ну показати іншим грамоту – і все!
Так ось. Повернувся після олімпіади – і знову почав думати про диплом (часу взагалі не залишалось). Під кінець – зробили нас двієчниками) Спочатку це було смішно, але дійшло до того, що з народу реально почали сміятись на передзахистах. Але самі чому ж навчили? Ну я на це не звертав жодної уваги, поки справа не дійшла до мене. Народ посилали раз у раз на нові передзахисти, на яких далі реально сміялись.. Ось. Ну і дійшло до мене – я впевнений на 100% – що у мене все було нормально. Та і навчався я до цього непогано, як ви читали раніше. Дійшло до того – що я сходив на один передзахист, другий , а далі відмовився. Строки реально піджимали, залишалось кілька днів до видачі дипломів.
Коротше кажучи, був призначений день захисту. Зовсім не переживав, адже впевнений – що все було добре. Питання, звичайно, часто задавались не по темі, а те – що повинні були насправді питати по темі – не було. Ну звичайно, що не на все відповів – я ж не можу все пам’ятати. Насправді я знаю, що на захистах – можуть бути будь-які питання, але вийшло все не по темі. Ну, все закінчилось, і я очікував результати. Так, ось – що мені в результаті сказали? Ні, не конкретно мені, а нам всім. Що ми не заслуговуємо на оцінки – ледь не просто так поставили нам, натягнули. У мене звичайно, все було 5 – і мали ставити 5, вле думаю все ж, що я заслужив – багато сил вкладав в навчання і все ж вірив, що якось це мені в житті допоможе (на 4-му курсі – призер укр. олімпіади, на 5му – на конференції (важко назвати її всеукраїнською – але в грамоті написано саме так) 3 місце.
Ну, як ви вже зрозуміли, розраховував типу йти в аспірантуру. Але, як виявилось, там вже хтось був. Ні, просто так вільний конкурс – це тільки на сайті написано, реально когось беруть, когось ні, навіть подавати документи не можна просто так. Так ледь не у всіх університетах. Можливо, піду через рік чи через 2 – хоча зараз перспектив в цьому абсолютно не бачу, тільки якщо немає іншої роботи, або якшо дуже зацікавлений саме в науковій діяльності. Все!
Можливо, далі буде…
Чому вчать в школі та університеті? Моя історія – пройдений етап.
В цій статті я розкажу практично про все своє життя – як я навчався і ким я став, що мені дала школа і університет, як вони вплинули на моє виховання. Наскільки важливо на певному етапі знайти мотивацію – і рухатись далі, не дивлячись ні на що. Доречі, сьогодні День Студента, з чим і вітаю всіх українських студентів 
1й етап. Школа
Почалось все з того, що я пішов в перший клас. Про початкові класи нічого сказати не можу – там сильно не напрягали. Та і взагалі в школі було нескладно. Але я навчився читати ще до того, як пішов в школу. І одразу – почав відчувати себе ледь не генієм. Що цікаво, фізкультури у нас не було взагалі, що можна сказати – надпогано. Сиділи в одній аудиторії і все.
Доречі, з 9 років записався на шахи, і І розряд отримав в 12 років (і досі в мене посвідчення лежить) – але той перший розряд скоро втрачу (кілька років назад грав – і зберіг активність – український рейтинг порядку 2000). Дуже шкодую, що обрав такий спорт – абсолютно не рекомендую нікому. Нерви, перспектив нуль, на високому рівні взагалі важко зберігати концентрацію і нервову систему в порядку. Чому я конкретно зупинився? Не було можливості поїхати на змагання (нестача коштів), а грати постійно з одними і тими ж самими гравцями – сенсу мало. Тільки втрачаєш свій рейтинг. Думаю, якби займався всерйоз, то КМС отримав би без проблем, або навіть МС (якби вивчав теорію і т.д.) – але не бачив і досі не бачу в тому перспектив.
Потім я пішов в старші класи (5й клас). Звичайно, нічого поганого про свою школу сказати не можу, але рівень її був, м’яко кажучи не дуже. Відповідно не було куди розвиватись. Тут одразу як себе зарекомендуєш – так і буде. Не знаю навіть і чому – мені все ставили відмінно, знову ж таки – і фізкультуру ставили просто так. Чому я на цьому наголошую? А тому, що в школі не міг підтягнутись не разу – через це і впевненість втрачав свою. Не думаю, що сам винен – так виховує школа. Жодного напрягу. В 7-му класі потрапив одразу на 2 олімпіади – математика і українська мова. З математики на міській олімпіаді зайняв 12-те місце, з укр. мови – і досі не знаю, мабуть зовсім там все було погано (результат не сказали)… Ну от, це перше фіаско, мені довели, що я нічого не знаю, та і знову ж, втратив впевненість. Думав, якшо спортом всерйоз не займаюсь – то хоча б будуть якісь досягнення в навчанні. Але, як виявиться потім, це нікому не потрібно…
2й етап. Вступ до ліцею
Після 7-го класу вступив до Житомирського міського ліцею (практично ледь-ледь; прохідний був 62 бали, я набирав 68). Звичайно, там я став ніким, на жодні олімпіади не пройшов, та й навчатись став не дуже. Те, що й досі я не міг підтягнутись ні разу, плюсів мені не додавало (ще хочуть заборонити фізкультуру у школі! – жах, не можна цього робити). Що можу про себе сказати в той час – і спортом не займався – і навчався погано. Ні, не тому що здібностей не було, просто якась невпевненість у собі. Не скажу про олімпіади, але добре навчатись міг будь-хто. Доречі, за оцінки переживав, після відмінних 7-ми класів, оцінки були просто жахливі. Все ж, тоді думав – якшо краще навчаєшся – більше досягнеш в житті, заздрив тим, хто навчався добре. Але я знав, те що тоді я навчався погано, компенсую в майбутньому, оскільки рівень ліцею набагато вищий за шкільний. Постійні емоційні напряги, уміння списувати – тут ставали у нагоді, оскільки я дійсно турбувався про оцінки! 9й клас закінчив на підйомі – ситуацію трохи виправив на екзаменах. 10-11й клас ще краще, але навчання не зовсім подобалось (згадати нічого хорошого не можу). Оскільки спочатку зарекомендував себе не з кращої сторони, виправлятись було складно. Та й не хочу уже цього згадувати.
3й етап. Університет. Вступ.
В університет вступив ще до закінчення ліцею. Олімпіади тоді були. Набрав максимум і був 100% в цьому впевнений, подавав апеляцію, виявилось неправильно складені завдання. Тому з української мови було 27 із 40, а математика 100 із 100. Хоча я всеодно проходив, знайшов докази того, що в мене все вірно, але додали тільки 7 балів, 6 так я і не отримав (хоча докази реально були з кількох джерел). Так ось – там був професор якийсь на апеляції – він спочатку погодився зі мною типу все ОК, почекай. А от пройшло трохи часу – і він підсунув мені липову книжечку (не міністерську) – там було, як йому потрібно! Але я написав заяву на відмову, вірю тільки собі (комісія розглядала). Тому половину мені і компенсували! Злість накопилась – і навчився відстоювати. Тепер не дам нікому забрати в мене жодного балу просто заради принципу!! Для мене це було по суті не дуже важливо, але хтось через це “пролетів”. Цей плюс – дав мені змогу стати призером тієї олімпіади – вибив когось з третього місця в останній день. Грамоту так і не забрав – десь вона пропала в деканаті, а може її і не було взагалі – адже вже вона була підготовлена для когось іншого! Ліцей закінчив не дуже успішно, але мінімальну вимогу виконав – в атестаті не менше 7-ки – і я студент! Доречі, пішов в не дуже “перспективний” університет і факультет, але про це не жалкую – навчатись було легко.
4й етап. Я студент
Звичайно, що перші дні була деяка невпевненість. Знову почав переживати за оцінки, так як тут уже була важлива стипендія. Але якось адаптувався – далі було легше і легше. Але все ж проблема була на першому курсі. Це те, що змусило віднайти мотивацію в собі. Знову ж урок фізкультури, предмет, за який вже ставилась оцінка, що безпосередньо впливала і на стипендію. Підтягуватись я не вмів (жах!). Тому і довелось випрошувати оцінку, але я був старостою – за рахунок цього мені знову ж ставили. Але на другому курсі по деяким причинам – відмовився бути старостою (набридло вести журнал – кому він потрібен взагалі!!). Звичайно ж, знову все здаю на відмінно, але викладач фізкультури (нарешті знайшовся нормальний) – сказав підтягнись хоч кілька разів – я почав бігати і дійсно почав підтягуватись перші рази!!. На 3-му курсі він поставив для мене завдання підтягнутись 12 разів. Я здавав 1 раз, другий, третій. 11 раз і все!! Ходив спеціально тренувався. Вперше записався в зал! Це безперечно, додало впевненості, але 12й раз я так і не підтягнувся. Необхідно було грати в шахи за університет (зіграв дуже успішно – оскільки мотивація була величезна). За це я і отримав оцінку. Ні, після цього я не почав знову займатись шахами (доречі в цьому році знову є можливість грати за університет, якшо мене запросять!) – я записався в зал – і почав серйозно займатись. Це додає впененості 100%, і досі займаюсь – підтягуюсь 14-15 разів, але і на брусах роблю немало, та й силові показники зросли. Форму набрав нормальну. А більшість друзів навпаки закинули це все, і я скоро стану кращим за всіх! Спорт дав мені мотивацію, додав впевненості. Звичайно, виховання нікуди не подінеш, інколи проявляється невпевненість у собі – але буду думати – що потім буде краще.
Так ось, на що штовхнула мене ця мотивація, і не тільки ця. На 3му курсі їздив в Німеччину по програмі DAAD – ну і відповідно все сподобалось, бажання було величезне, почав вчити німецьку. Але чомусь все зупинилось, з часом бажання згасло, а на 4-му курсі у мене була важлива олімпіада по спеціальності (я думав вона як квиток в аспірантуру). На всеукраїнській олімпіаді я зайняв 2-ге місце (призові місця на цій олімпіаді наші студенти займали дуже давно). Відповідно був підйом – успішно вступив на 5й курс в магістратуру і здавалося все було ОК.
Але що було далі… Продовження слідує…
Мотивація. Психологічний та фізичний підйом
Вирішуючи прості задачі в житті, ти не отримуєш абсолютно нічого. Якшо ж не вдається вирішити щось просте – автоматично отримуєте емоційний та психологічний спад, розчарування. Вирішивши щось складне, до чого йдеш не один рік, отримуєш мотивацію і підйом. Тоді справи підуть справді на краще, чим би ти не займався. Але й навіть такий підйом може швидко закінчитись. Наприклад, збираєш 10 років на хороше авто – вистачить поїздити рік, і вже хочеться краще. Не важливо яке авто купите першим – завжди захочеться краще. Так, перший раз задоволення буде море, але з часо це пройде.
Про що я кажу взагалі? Про роботу, особисте життя, спорт і т.д. Наприклад, закінчив я університет, роботу одразу ж не знайшов, як і багато випускників. Виявилось, що диплом той і не сильно мені був потрібен (звичайно, ні в якому разі не жалкую, що навчася, але реально диплом нікого не цікавить). І ось – одразу не знаходиш, якшо по спеціальності роботи немає, мусиш шукати що-небудь. І от я цілком і не вирішив, чим хочу займатись. Ясно, що потрібно починати з маленької зарплати, але якшо неправильно вибрати роботу, можна заробляти маленьку зарплату все життя, і потім змінити роботу буде важко. Тож, важливо вдало обрати роботу, яка б подобалась.
Не завжди буде одразу велика зарплата, але має бути якась перспектива. Мені б, думаю, подобалась би робота, на якій чим більше працюєш – тим більше зарплата (без стабільної зарплати), тоді і буде мотивація. Якшо зарплата буде завжди однаковою, особливої мотивації не буде, хіба що чекати, що Вас підвищать і т.д. Та й не завжди цікаво працювати на когось, можна відкрити власну справу. Звичайно, це буде складно зробити, часто потрібні початкові інвестиції для старту, але потім це все може себе виправдати. Так ось, до чого я веду. Не знаходиш одразу роботу – психологічний спад, далі важко з цим погодитись, особливо якщо всі друзі вже працюють. Добре, коли є можливість десь підзаробити частково, але іноді випускники вузів просто залишаються ні з чим. Тоді вже зовсім складно – приходиться вже обирати будь-яку роботу.
Особисте життя – теж важливе, у мене поки що з цим ніяк 
Все інше теж від цього залежить. Тому нічого писати про це і не буду поки…
Спорт – мотивація зростає тільки тоді, коли прогресуєш. З самого початку прогресуєш дуже швидко, але настає час, коли зупиняєшся. Далі потрібні надзусилля. Якшо вдається подолати ці зусилля – далі підйом, ні – мотивація втрачається – і Ви крокуєте назад. Можна і все втратити. А успішний результат – дасть поштовх, можливо і з роботою, і з особистим життям.
Все пов’язано. Саме тому людина успішна – успішна у всьому. Буду прагнути щось змінити.
Планувати майбутнє потрібно завчасно
З цією проблемою я стикаюсь зараз. Університет закінчив в цьому році, а що робити далі, абсолютно незрозуміло. Було кілька варіантів, але мене це не влаштовувало. Практично пропонували роботу, на яку і після ПТУ можна іти. Для чого ж навчатись було, незрозуміло. Тепер варто розібратись в наступному питанні - чи потрібен диплом взагалі? Я думаю, часи СРСР минули, коли після навчання Вас направляли на роботу (хорошу чи ні – це таке) – але всеодно, була якась мотивація навчатись. Про життя взагалі нічого не можу сказати, але той, хто добре навчався, міг реалізувати себе краще, ніж інші.
А в наш час – потрібно мати або хороші навички в якомусь напрямку, або мати знайомих, які допоможуть влаштуватись на нормальну роботу. Причому навичкам – в університеті не навчать, тільки власна праця. Але іноді буває так, що важко знайти те, що тобі подобається. Тоді роботу буде знайти надскладно, як вирішення – ідуть працювати продавцем, офіціантом і т.д. Я думаю на таке нема чого розраховувати, адже потрібно прагнути до більшого. На будь-якій роботі диплом запитувати у Вас наврядчи будуть, тим більше дивитись на оцінки в додаток – це взагалі нонсенс. Тому тут потрібно задати собі питання – чи варто сильно мучатись, щоб здавати все на 5, чи краще здавати на 4 без жодних проблем (щоб тільки була стипендія). Не знаю, як диплом ТОП-вузів, але диплом на кштавт мого, думаю нікому не потрібен… Але всеодно я не шкодую про те, що навчався – адже навчався для себе + отримував стипендію, також мав додатковий час на роздуми.
Далі поговоримо про олімпіади, конференції, статті та інше.
Олімпіади – це інший рівень мислення, просто пахати нічого не дасть, потрібен талант. В цьому я переконався, коли брав участь в олімпіаді з математики (для простих вузів – не математичних). Нічого вирішити не зміг нормально! Кілька балів набрав лише випадково. Шансів було небагато. Але хоч щось набрав, це вже добре! (*хто не знає – суть на олімпіадах в тому – або вирішуєш все підряд і йдеш на 1-2 місце, або вирішуєш 1-2 приклади і розраховуєш на третє). Рік був останній, тому реваншу ніякого не буде (другого шансу) та й думаю злості в мене навіть не залишилось. Цікаво було тільки те, що у себе в групі (і на факультеті) – вважався одним із кращим в цьому плані. Але є і суб’єктивні причини невдачі – 5й курс, багато чого забув, не зосередився, були проблеми з дипломом – тримав їх постійно в голові. Я не думаю, що такі причини суттєво вплинули (я вже писав – що потрібен просто талант)! В кінцевому випадку я навіть не жалкував, адже вже знав, що в разі призового місця – отримав би грамоту і якусь мізерну премію. Ось і все. А знав, бо за рік до того я, все ж таки, брав призове місце на олімпіаді по своїй спеціальності (може про це розповім пізніше – хвалитись особливо там нема чим).
Далі про конференції та статті. Сучасна наука в Україні – це треба бачити!! Просто так це передати не можливо. Маразматичні статті без жодної суті, нема практичного застосування.. Хорошу тему вибрати дуже важко, самому хочеться написати дійсно щось значуще, можливо щось дійсно хороше, а не просто “лити воду” – не виходить. Конференції проводяться для того тільки, щоб рахувалось. А чому все так? Жодних спонсорів немає. В Європі все по-іншому. Тому і освіта має там особливе значення, тому і багато науковців з України їде за кордон. Просто їдуть банально заради кращого фінансування і все. У нас – немає хорошого фінансування, тому більшість дипломів/дисертацій пишеться “з повітря”.
До чого я веду? Навчатись є сенс тільки тоді, коли Ви навчаєтесь в топ-вузі (таких в Україні небагато) – де роботодавці на 100% впевнені, що студенти там хороші, де диплом дійсно ціниться і отримуються необхідні знання. В іншому випадку – навчатись є сенс тільки заради того, щоб повністю присвятити себе науці і мати шанс поїхати за кордон по причинам, які я зазначив раніше. Тому планувати, що робити далі, потрібно ще, вступаючи до вузу, щоб потім не жалкувати про 5 втрачених років, одразу необхідно визначитись, як навчатись. Я бачу тільки 2 варіанти – здавати все на 4, щоб отримувати стипендію (а тим часом думати, чим займатись далі) ; здавати все на 5, заради того, щоб отримувати підвищену стипендію, отримати червоний диплом – і далі працювати в напрямку освіти і науки. Здавати все на 3 або платити за навчання – цих людей я взагалі не розумію! Мені казали, що навчаються заради того, щоб просто було цікаво – зустрітись з друзями, поговорити і т.д. А чому йдуть і платять за навчання? Батьки так виховують… Або створюється ілюзія ідеального суспільства: краще навчаюсь – більше заробляю! На жаль, це правило в наш час в Україні не спрацьовує. А ще в університет вступають, бо намагаються рівнятись на інших:) І таке буває. Тому я абсолютно не дивуюсь, коли когось виганяють з вузу, або хтось сам вирішує піти. В цьому знову ж винні батьки, які платять за навчання. Вони і досі думають, що все, як і раніше…
Бувайте! Дякую тому, хто дочитав і залишить коментар 
Поради вступнику 2011
Оскільки в цьому році багато вільних бюджетних місць – вступайте туди, там де легше вступити і легше навчатись, для того, щоб отримувати 100% стипендію. Після закінчення – не розраховуйте одразу отримати роботу (роботу можна шукати вже під час навчання – не обов’язково по спеціальності, можна і працювати+навчатись). Навчайтесь у своємі місті, якшо там є вузи. Не варто їхати далеко – нічого хорошого з такої “свободи” не буде. І головне – може варто одразу подумати, чи потрібно взагалі кудись вступати?? Якшо є можливість одразу знайти хорошу роботу – може і не варто витрачати час на “навчання”.