Чи правильно я вибрав спеціальність?

Пройшло вже майже 2 роки після того, як я закінчив університет. Зараз мені не хочеться навіть і згадувати про те, як я його закінчував.

Під кінець взагалі “штучно” псували нерви і не давали нормально захищатись. Коли я спробував вступати в аспірантуру, мені розповідали багато про що, казали, що там вже хтось є і т.д. Ну я думаю, почекаю рік, раз там хтось є, хто чекає вже давно, то так вже і буде. Але рівно через рік ситуація повторилась – тільки вже був хтось інший. Розповідали мені, мовляв, у мене був конфлікт при захисті магістерської, тому такі ж само проблеми можуть спіткати мене в аспірантурі.  На питання – чому я не можу здавати екзамени і чому немає відкритого конкурсу – мені дали чітко зрозуміти, що я то можу іти, тільки мені будуть все робити так, щоб я не міг захиститись. І це розмова на рівні зав. кафедри і декана (!).

Що стосується самої спеціальності, то нам мали пропонувати різну роботу. Так само я підходив до декана, той розповідав про “золоті гори”.  Потрібні були працівники на нові бурові установки.  Зі слів декана я зрозумів, шо там взагалі все супер, краще не буває: “ти сидиш в костюмчику в буровій установці, там є кондиціонер, музика. І просто керуєш пультом управління” А ще казав, що там буде спеціальне навчання – типу курси.

Коли ж я дістався до місця пропонованої роботи, то ситуація виявилась взагалі плачевною. Умови – жахливі (живеш в вагончику). Зарплата – порядка 4 тисяч (зміна може бути денна або нічна(!), працюєш 15 днів – 15 відпочиваєш ), але в нас ще не питали, чи ми хочемо, а з нас вибирали :)  Нас зібрали одразу всіх разом, ніякого спеціального навчання не було. Була одна установка, яка була задіяна в роботі – і нам ніби намагались показати, як це все робиться. Зрозуміло, що потрібно було проходити спеціальну підготовку, потім кожному мав виділятись інструктор, який би і всьому навчав.  А вийшло – що потрібно було дивитись та інтуїтивно розуміти, як це все робиться. Це при тому, що установка одна, а нас чоловік 5-10.

Коротше кажучи, мені і тим, хто був в моїй підгрупі, запропонували повернутись додому, а якщо ми будемо потрібні – то нам передзвонять. Зрозуміло, що мені абсолютно це все не сподобалось, та ще й бачите чи ні, мене навіть не беруть. Я спілкувався з самими робітниками – на вигляд вони були не дуже задоволені. Харчувались дуже погано, здоров’я “гробили” серйозно. Наприклад, якщо нiчна змiна –  вдень нормально не поспиш, а вночі – давай працюй. Вони навіть казали нам – це треба було 5 років навчатись, щоб потім піти на таку роботу? Один з них закінчив технікум якийсь, а другий ПТУ-шку.

Але я про це все вже майже забув, якби не зустрів нещодавно одногрупника. Виявляється, хтось все-таки зміг там залишитись. І вийшло ще гірше. Так, 1 чи 2 місяці платили нормальну зарплату (зрозуміло, що робота досить складна), але потім стало менше і менше, умови погіршувались. Та й виходить, що і ремонтувати установку потрібно самому. Можна так “запороти”, що ще і свої гроші прийдеться платити.

Коротше кажучи, мені розхотілось навіть шукати якусь роботу по спеціальності (в мене – гірництво, з каменем зв’язано).  Можна сказати я помилився в виборі, але головне що є диплом. Та і не факт, шо щось інше було б краще.

Крім того, в мене залишились погані враження від самого навчання (тільки на останніх курсах, бо до цього все було нормально). Конфліктні ситуації всередині викладацького колективу не додають ніякого авторитету і так не дуже популярному факультету. Що цікаво, мене зараз питають, чи варто сюди йти? Звичайно я нікому не раджу :(

Псевдонаука

Наука – якою вона є насправді в Україні?

У мене була технічна спеціальність і я намагався займатись “науковою діяльністю”. Коли я вступив до магістратури, нам казали: “Ви молоді науковці! Наука – це пізнання, і т.д.”. Звичайно, ніяких дослідів робити ніхто тобі не дасть та і сенсу витрачати час на це немає, ось і доводилось “лити воду”, писати абсолютно ні про що. З самого початку мені хотілось написати дійсно щось цікаве, навіть для самого себе, не так для кінцевого результату, як для себе.

Головна проблема більшості – вибір теми наукової роботи (магістерської, кандидатської). Так ось, вибираючи тему, Ви не маєте ніяких гарантій, що Вам вдасться написати нормальну роботу. Можливо, інформації по темі не буде взагалі і тоді Ви потрапите в патову ситуацію.

Втім, я не можу сказати, що моя робота не представляла жодної цінності. Я робив певні розрахунки, збирав і систематизував інформацію з різних джерел, для себе я розумів – що написати дійсно щось грунтовне просто не вийде. Та і не в цьому біда. Варто списати також на те, що це була лише магістерська робота…

Схожа ситуація може повторюватись і при написанні кандидатської роботи. Ви повинні будете знову писати ні про що, причому самі маєте все придумувати. З Вас будуть вимагати статті та публікації в наукових виданнях, а через 3 роки – і результати роботи, але допомогати Вам ніхто не буде.

Я бачив, як пишуть роботи за кордоном. Там дійсно є доступ до практичних дослідів, адже без практичного застосування – навіщо така наука взагалі? Я питав – скільки ж часу можуть вони писати роботи і чи були випадки, що роботи не були написані? Мені відповіли, що всі, хто йде в аспірантуру, завершують свої роботи. Не завжди це займає 3 роки, як у нас. Іноді 8-10 років, а може і більше. Але якщо це дійсно цікаво, то чому б і ні. Якщо ж нецікаво, то навіщо цим займатись – варто кинути одразу. У нас же багато хто не захищається, і не завжди вони винні в тому. Просто не знаєш про що писати, і все. Звичайно, стипендію ніхто забирати не буде, хоча в умовах написано – якщо немає результату, то можуть забрати стипендію. На практиці таке не діє.

Зараз стали дуже популярними гуманітарні напрямки. Це, я вам скажу, взагалі щось цікаве. Пишуться роботи, які не представляють жодної практичної цінності, захищаються кандидатські, докторські і т.д. Навіть без формул, навіть без нічого. Колись технічні спеціальності цінились набагато більше, а зараз, по суті різниці ніякої нема.

Я був присутній на деяких конференціях. Так ось, там дуже і дуже мало чогось такого, що б мало якусь прив’язаність до життя. Більшість пише так, аби від них відчепились, причому Ваше основне завдання – подати все в красивій формі, а чи потрібне це комусь – не дуже і важливо. Потрібно просто імітувати наукову діяльність.

Базова мета будь-яких досліджень – економічний ефект, простіше кажучи прибуток. Візьміть будь-яку роботу і скажіть: “Вона дала реальний прибуток”? Ні, скажете Ви. Тоді навіщо було її писати?

Додаток до диплома європейського зразка, що він дає?

З цього року в уныверситеты, де я навчався, пропонують оформлювати додаток до диплому європейського зразка. Швидше за все – це платно, але чи є насправді сенс в ньому?

Додаток до диплома відповідає моделі, яка розроблена Європейською комісією, Радою Європи і ЮНЕСКО/CEПEС. Метою Додатка є надання достатньої об’єктивної інформації для поліпшення міжнародної «прозорості» і справедливого академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, сертифікатів тощо). Додаток до диплома містить опис характеру, рівня, контексту, змісту і статусу навчання, яке було виконано та успішно завершеного особою, зазначеною в оригіналі кваліфікаційного документа, до якого додається
цей Додаток. Додаток не повинен містити жодних оцінювальних суджень, тверджень щодо еквівалентності чи пропозицій щодо визнання. Інформація має бути наведена в усіх восьми розділах. Якщо інформація не надається, слід зазначити причину її відсутності.

Мабуть, я теж можу собі оформити такий, адже мені оцінки виставляли теж по 100-бальній шкалі. Але чи допоможе це мені вступити, наприклад, в магістратуру чи аспірантуру в європейський вуз, або при пошуку роботи за кордоном? Я думаю не зовсім. Всі чудово знають, який рівень освіти в багатьох українських вузах)

Ось, доречі, приклад додатку до диплому європейського зразка.

Вступна кампанія – 2012 – порівняння з 2006-м роком

В цьому році, як і в попередніх, потрібно було здавати ЗНО. Коли я вступав, ніякого ЗНО не було (тьху-тьху-тьху). Зараз ще хочуть враховувати середній бал атестату (чи вже враховують – я не в курсі новин). Так ось, з часом, замість того, щоб спрощувати, все ускладнюють.

Впринципі, якщо ти навчаєшся досить добре, проблем не буде в жодному випадку. Як, наприклад, я навчався в ліцеї, і рівень ліцею був значно вище, ніж звичайної школи. Це хоча б одна причина того, що враховувати середній бал атестату в ніякому разі не можна.

ЗНО думаю здав би, але були б нерви і т.д. – кому це потрібно. Та і зі вступом не зовсім зрозуміло – всі подають в кілька вузів, а потім забирають? І що далі? Наприклад в не дуже пристойний вуз подали всі документи для підстраховки, потім в останній момент всі позабирали. Відповідно, хто проходив на платне навчання, попроходить автоматично на безкоштовне. Ну і самі розумієте, який рівень буде у таких бюджетників :)

Я вступав по іншій схемі (в 2006 році) – і вона була більш, ніж чудова. Хороші часи були :)

В квітні місяці була олімпіада в вуз. Там був благодійний внесок – 20 грн (щоб не йшли всі підряд пробувати себе на різні факультети) – можливо варто його було зробити і більшим. Так ось – в квітні навчання ще і близько не закінчилось, тобто вчитись ще 2 місяці + екзамени. Але був шанс все вирішити вже навесні, а влітку почувати себе вже спокійно.
Виділялась на олімпіаду певна кількість бюджетних місць (якийсь відсоток), хоча й більша частина місць переносилась на літо (але літом включались пільговики). Було 2 екзамени (тести) – математика і українська (російська?) мова. Складались вони нейтральною стороною, і я думаю у нас доступу до них не було ні в кого (хоча можу сумніватись -тільки в цьому могла бути проблема). Виявилась насправді тільки одна проблема – ці тести були не зовсім професійно складені, тому я і оскаржував – але це вже інша історія. Через це мені тоді не вдалось зібрати 100%.
Математика була 100 балів, мова – 40 балів. Ніби була також вимога набрати певний мінімальний відсоток, щоб проходити на платне і на бюджет (з кожного предмету ця цифра бралась окремо). Скільки це було – не пам’ятаю. Наприклад на платне навчання – математика 15 зі 100, мова 10 із 40, на бюджет відповідно 50 із 100, і 20 із 40. Але насправді виявилось, що рівень студентів був досить низький, тому зараховували на бюджет тих, хто і не виконував такий ліміт.
Ще була одна вимога, щоб проходити на бюджетну форму навчання, в атестаті не повинно було оцінок менше 7-ми. В мене, доречі була одна сімка в атестаті (тобто був на межі :) ). Але цього вистачило. Я думаю що і таких вимог не варто було ставити, адже в якійсь слабенькій школі ледь не всі відмінники, але справжній рівень у них було видно на екзаменах.
Була повністю тестова основа – але якщо правильний хід розв’язку і відповідь, то можна було подати апеляцію.
Так ось, по результатам такої олімпіади – проходила певна кількість людей на бюджет і на платне. Так, можна було і відмовитись, але таких було мало. Більшість підписували папери і все було чудово.
Влітку на випускних екзаменах особливих проблем вже не було, хоча і був у мене варіант, коли оцінка зменшувалась :) Але основна вимога була виконана – в атестаті не менше 7-ми балів…
А для тих, хто не пройшов навесні по олімпіаді, влітку знову відкривалась така сама можливість. Певна кількість бюджетних місць і досі залишалась :) І пройти було ще легше, ніж навесні, але вже не було запасного шансу, тобто все досить ризиковано.

Отаке колись було у мене, а зараз що зробили? Залишається тільки згадувати ті часи, адже зробили замість покращення – погіршення.

Доречі, коли я вступав на 5-й курс (в магістратуру), екзамени були точно такі само (тести), як і 5 років тому. Але замість мови і математики – був екзамен по спеціальності і іноземна мова (для більшості – англійська).

Слюсарчука заарештували. Але це нічого не означає.

Ось і закінчилась епопея з цими всіма розслідуваннями. Виявилось, як не копай, всюди все вилазить, всі докази прибрати неможливо. А варто було вчасно зупинитись – і зберегти репутацію та поїхати за кордон. Правда, невідомо ще, як вирішиться справа, оскільки, як повідомляють, його багато хто прикриває. Але ж викриття його – це означає викриття всієї системи. А можливо, таких само “професорів” ще дуже багато (а бідні науковці “пашуть” з останніх сил – в результаті всеодно треба викласти гроші на захисті!). Насправді, запитань і досі лишається дуже багато. Але ж як розкрутилась газета “Експрес” і ці журналісти, на всіх каналах зомбоящику показали. А раніше все ті ж канали прославляли Андрія Слюсарчука ледь не кожного дня . Це все означає тільки одне, по ТВ – що не слово, то брехня. Але народ споживає такий продукт. Всі куплені, все постановка. Треба до всього відноситись скептично, чудес ніяких не буває, як би не хотілось в те вірити. Доречі, це не єдиний випадок “просування” за допомогою зомбоящика. Буде час – знайду відео, де спортсмен-пауерліфтер розповідає, що поставив феноменальні рекорди (а як почали копати знаючі люди – нічого немає). Що змушує таких людей робити такі речі? Мабуть те, що по-справжньому реалізувати себе не виходить, от і отримуютьзадоволення від того, що “розводять лохів”. Дивіться тільки, щоб Вас не “лоханули”, тому рекомендую поменше дивтись телевізор і вірити іншим ЗМІ.

У понедiлок, завдяки блискуче здiйсненiй операцiї львiвської мiлiцiї, Слюсарчука затримали у Києвi.
На вході в управління міліції, у лічені секунди, коли Слюсарчука виводили з авто, журналістка газети “Експрес” Світлана Мартинець встигла поставити Слюсарчуку запитання: “Андрію, хто був першою жертвою?” Відповідь “професора” була доволі нестриманою: “Пішла ти на х..”.



Рекорди Гіннеса 2012

З чого все це почалося?
4 травня 1951 сер Нью Бівер, будучи керуючим директором пивоварні Guinness відправився в Норт Слоб в графстві Вексфорд, Ірландія, щоб постріляти. Там взяв участь в суперечці про те, який птах є найшвидшим в Європі, і зрозумів, що не існує книги, до якої можна було б звернутися за доказами. Тоді він вирішив, що книга, яка дає відповіді на подібні питання, може викликати великий інтерес. Перший примірник “Книги рекордів Гіннеса”на 197 сторінках був переплетений 27 серпня 1955, і вже до різдва книга стала бестселером у Великобританії. З тих пір було продано більше 400 млн. копій.

Продовжити читання “Рекорди Гіннеса 2012”

DAAD і екскурсія в Німеччину

Мене довго не було, я не витрачав часу дарма. З 14 по 25 червня був в Німеччині. Програма включала в себе ознайомлення з навчальним процесом, покращення зв’язків з гірничими університетами а також включала купу екскурсій (наприклад в Дрезденську картинну галерею та в Дрезденську оперу). Особисто я мав можливість вживу поспілкуватися з професорами саме тієї галузі, в якій я навчаюсь. Майже всі вони знають англійську мову тому мовного бар’єру як такого не було.  Отримав купу вражень і море задоволення! Побачив рівень життя в Німеччині, не порівняти з нашим. Перше, шо прикольнуло, майже всі студенти на велосипедах, причому біля входу в кожен університет все спеціально обладнано для того, щоб можна було залишити свій велосипед. Ціни на продукти і одежу майже не відрізняються від наших, це притому, що їхню ціну в євро я множив на десять (переводив якби в гривні). А дещо, навіть взагалі дешевше. Зарплата середня десь в межах 1000 євро. Метою програми було заохочення українських студентів навчатись в Німеччині. Навчаючись десь 1 рік майже ніхто не має бажання повертатись додому, адже кожен мріє про високий рівень життя.  Таким чином, кращі студенти отримують високооплачувану роботу і працюють на німецькі фірми. Головне я думаю бажання, можливість навчатись за кордоном є. Але, найголовніше, потрбно вивчити німецьку мову, я думаю це не буде складно.

На чорний ринок потрапили креслення компактної ядерної бомби

Міжнародна мережа контрабандистів, яка постачала ядерні технології Лівії, Ірану і КНДР, мала в своєму розпорядженні креслення компактної ядерної бомби, повідомляє The Washington Post.

Газета посилається на чорновий варіант доповіді, підготовленої американським фахівцем Девідом Олбрайтом (David Albright), керівником Інституту науки і міжнародної безпеки (ISIS), а раніше – інспектора МАГАТЕ.

Як вважає Олбрайт, технологія створення бомби могла потрапити до рук будь-якої кількості держав або злочинних груп.

Креслення, знайдені в 2006 році на комп`ютері одного з швейцарських підприємців, дають змогу створити ядерну боєголовку невеликого розміру, яка цілком може бути розміщена на наявних у Ірану і кількох інших країнах балістичних ракетах.

Злочинну мережу, яка з 1980-х до 2003 року займалася торгівлею ядерними секретами, заснував “батько пакистанської ядерної бомби” Абдул-Кадир Хан (Abdul Qadeer Khan). Її було виявлено в 2004 році. Розслідуванням діяльності мережі займалися МАГАТЕ і ЦРУ, і Хан зізнався, що постачав ядерні технології Ірану, Північній Кореї і Лівії. Втім, в 2008 році він своє визнання спростував.

Креслення компактної ядерної бомби, разом з 1000 гігабайтами інформації, були вилучені у швейцарських бізнесменівМарка, Урса і Фрідріха Тіннерів (Marco, Urs, Friedrich Tinner), які співпрацювали з Ханом і яких США і МАГАТЕ вважають ключовими учасниками злочинної мережі Хана.

У листопаді 2007 року на вимогу МАГАТЕ влада Швейцарії знищила вилучені у Тіннерів матеріали, але про те, що серед них були креслення високотехнологічної бомби стало відомо лише зараз, завдяки доповіді Олбрайта, який розслідував роботу мережі Хана протягом чотирьох років. Раніше повідомлялося, що серед вилучених документів були креслення іншої, більшої за розміром і тому менш цікавої для країн, що розвиваються, бомби.

За матеріалами lenta.ru

Помер вчений, що відкрив наркотик LSD

Швейцарський вчений Альберт Хофман, що відкрив галюциногенні властивості LSD в 1938 році, помер у віці 102 років у своєму домі неподалік від Базеля. Як пише газета The Washington Post, причиною смерті став інфаркт. Смерть швейцарського лікаря підтвердила міська влада.