Чергове повернення додому

поверненняРозпочалось все з того, що я мав їхати додому в неділю. [Для тих, хто не читав мій блог раніше, розповім, що навчаюсь я у Польщі в місті Катовіце.]
Але перший раз в житті я проспав свою подорож, оскільки будильник просто не задзвонив [щось сталось з телефоном].
Що цікаво, там було 2 білети. Катовіце-Краків і Краків-Перемишль. То другий білет вдалось повернути. Оскільки відправлення було об 11й, а прокинувся я о 10й. Тобто, я втратив гроші за перший білет і втратив 15% з другого білету.
А найгірше в тому всьому, що я також мав білет на потяг вже в Україні. І він коштував 140 грн. Повернувши його, я втратив 40 грн :Р Вважаю це величезним відсотком, оскільки в Польщі за ту саму послугу я заплатив 15%.

Отже, наступного дня я купив білет на 4-ту годину ночі. З Сосновця (де знаходиться мій гуртожиток) необхідно було виїхати о 1й годині ночі, оскільки пізніше автобусів вже не було. Для прикладу, таксі з Сосновця до Катовіц коштує 80 злотих, тому трамвай і автобус залишаються єдиною можливістю дістатись до міста і в нічний час вони ходять дуже рідко.

На вокзалі в Катовіце я побачив досить багато бомжів (це для мене дивно), хоча сам вокзал досить сучасний (недавно відремонтований). Ну і очікувати мені необхідно було близько 3-х годин.

Отже, я увійшов до бажаного потягу, і тут почалось найгірше. Якщо ви знаєте, що таке польські потяги, ви мене чудово зрозумієте. В моєму купе вже було 7 чоловік, коли я тільки входив. Місця для кожного просто критично мало. Я буквально був затиснутий з двох сторін! Ненавиджу це, але якось пережив цю подорож.

Наступний етап – це маршрутка з Перемишля до кордону. Хоча в неї і напихається дуже багато людей, але польські водії хоча б більш-менш контролюють кількість і намагаються не заповнювати місце вщент.

Перейшовши кордон пішо, я сів до української маршрутки, попередньо купивши білет. Очевидно, всі місця для сидіння були зайняті і далеко не всі там мали білети. Отже, я пред’явив претензію водію, щоб він мені виділив місце. Він сказав, що місце в білеті не вказано і воно не гарантується о_О, але все-таки виділив. Згодом в цю маршрутку почало впихатись стільки людей, що навіть було незручно сидіти. І тут я зрозумів, чому я плачу за проїзд в Польщі значно більше. Заплатив би більше, але хотів би їхати в нормальних умовах.

У Львів приїхав десь о 15й годині, і, на жаль, оптимальним варіантом для мене був лише автобус о 19-30, який їде безпосередньо до Житомира з автовокзалу. Найцікавіше в тому всьому було те, що до Житомира немає прямого потягу, тому мені пасував би тільки нічний потяг, щоб зранку зробити ще одну пересадку.

Хороші спогади в мене залишились тільки від автовокзалу у Львові, де в залі очікування є розетки а також безкоштовний wi-fi та ще й чудова атмосфера)

Врешті якось дістався до Житомира і вже не відчував такої ностальгії, як в минулому році. Перше повернення в минулому році було складним, але зараз вже настільки звик, що відчуваю себе однаково як в Україні, так і в Польщі. Міг би жити як тут, так і там.

Здається в оренду. Як жити далі?

Проходячи сьогодні вулицями Житомира, я неодноразово бачив надписи “здається в оренду” на закладах, які ще зовсім недавно працювали. Займатись бізнесом стає абсолютно невигідно.

Причин багато. На перший план виходить падіння курсу гривні. Все подорожчало в півтора рази, люди не готові купувати.

Тримаються тільки продуктові магазини, гіпермаркети і т.д. за рахунок великого обороту. Маленькі ж магазини приречені на невдачу. Невеликі банки зачиняються практично кожного дня. А що буде далі?

Пропонують ввести військовий податок, але люди не бажають платити податки взагалі. Розуміючи, що ці гроші з державної казни можуть потім просто вкрасти (як це і сталось у випадку минулого президента), народ все більше бажає “йти в тінь”. Але загальна ситуація від цього тільки погіршується.

Молодь планує вирватись за кордон. Мабуть в кожного з вас вже є знайомі з “картою поляка”, які навчались, навчаються або будуть навчатись у Польщі, а ще планують там залишитись. А враховуючи наші сучасні умови, там і залишаються. Думаю, у Вас також є знайомі (особливо актуально серед молоді), які поїхали в США, і знову ж таки, вирішили не повертатись додому. Можливо, це найкращий шлях рухатися далі, а не стояти на місці.

А я ж поки хочу жити в Україні. Як жити далі?

Невдача на сесії і повернення додому

Ні, це не повернення назавжди. Тільки на канікули. В Польщі навіть, якщо і не здаєш екзамени, маєш відпочинок, і тільки після цього стартує сесія поправкова.

Отже, я не здав 2 екзамени. Все інше (заліки, лекції, практики) майже здав, тобто залишилось доробити дрібниці. Із 2 екзаменів в будь-якому випадку потрібно здати хоча б один, тоді на інший можна буде взяти варунек (означає повторити предмет від початку). Але це мова йде про найгірший варіант, маю надію, що все вийде поправити і так.

Наступний цікавий момент, цього разу я діставався додому не прямим автобусом Катовіце-Житомир, а з пересадками. Тобто, по маршруту Сосновець-Катовіце-Медика-кордон-Шегині-Львів-Коростень-Житомир. Ну що сказати, все знайти доволі легко, помилитись практично неможливо, піший перехід пройшов дуже швидко і загалом навіть більше сподобалось, ніж їхати прямим автобусом, а крім того, вийшло значно дешевше. Шкода тільки, що витратив трохи більше часу на це все.

Білет від Катовіце до Перемишля на автобус екоштував 28 злотих (для студентів). Була альтернатива – поїздом, не набагато дорожче – 30 зл. Потім білет від Перемишля до кордону (Медика) коштує 2 зл, пройшов піший перехід, наступний етап – маршрутка Шегині-Львів, актуальна ціна 23 грн. Ну і з залізничного вокзалу поїздом Львів-Коростень – гривень 90, а з Коростеня можна маршруткою 30 грн або ж електричкою – 10 грн. Електричка ходить тільки кілька разів на день, тому безпрограшний варіант їхати саме маршруткою. якшо чесно, трохи намучився з тим всім, але було цікаво.

Тепер не знаю навіть, яким чином повертатись. Так само, або ж можна купити прямий автобусний білет, що коштує десь вдвічі дорожче.

Що стосується загального психологічного стану, якщо перший раз я повертався в Україну з почуттям, що в Польщі не набагато краще, тепер я інакшої думки.

Коли я їхав без пересадок, я практично нічого не відчував. Цього ж разу я відчув, як життя погіршується з приближенням до українського кордону :( Біда і розчарування, в очах людей – смуток. Ще в обласних центрах ситуація так-собі, а в районах – вона плачевна.

Тому тепер я хочу повернутись до Польщі і залишитись там значно довше. Я хочу повернутись туди, хоча минулого разу, коли був вдома, думав навіть не повертатись. Хотів кинути це все. Зараз же пізно. Треба старатись, як би не було складно, бо іншого шансу не буде взагалі або ж його доведеться довго чекати…  І мова йдеться не про рівень життя, а про комфорт. Там комфортніше жити, ніж в Україні. Хотілося б і в Україні щось змінити, але шансів мало :(

Алкогольна тема

алкоголізм Привіт всім. Про алкоголь вже досить багато написано в українських блогах, але мушу донести вам і свою думку. Доволі негативно до алкоголю я почав ставитися з того часу, як перший раз пішов в зал. Я зрозумів, що я не повинен бути схожим на інших. На жаль, поки у мене особливих досягнень у спорті немає, але це також не головне. Спорт допоміг мені зрозуміти, що здоровий спосіб життя – це круто. З того часу я перестав дивитись на інших.

Отже, після цього я зрозумів, чому багато хто і досі “вживає”, розуміючи всю шкідливість алкоголю:

1. Стадний інстинкт. Всі п’ють – і я п’ю. Найбільш безглуздий аргумент. Багато хто боїться втратити таким чином друзів. Наприклад, всі пропонують піти випити разом, а ти відмовляєшся. Ніби якийсь психологічний бар’єр. Ви знаєте, якщо чесно, і в мене така проблема була і навіть є. Минулого літа я їздив на фестиваль, і зрозумів, що 90% народу їде туди просто “побухати”. Вцілому фестиваль сподобався, я пив разом з усіма, але коли це все почало перетворюватись в “алкотреш”, то я, зрозуміло, що відмовився. Але і жалкую, що взагалі пив, для чого – важко зрозуміти. Піддався “стадному інстинкту”. Здружитись всеодно не вийшло, так як я почав всеодно відмовлятись, адже такими темпами можна було за 3 дні випити більше алкоголю, ніж за все життя). Коротше, краще шукати одразу нормальну компанію або не їхати взагалі.

2. Хочеться спробувати те, що забороняють. В першу чергу це стосується молоді, яка живе з батьками. Якщо батьки забороняють тобі вживати алкоголь, то тобі автоматично захочеться його спробувати. І подальші сварки будуть тільки підбадьорювати тебе. Мені ніколи не забороняли, але це не означає, що я повинен пити…

3. Виховання в сім’ї. Є такі сім’ї, де батьки самі вживають алкоголь, таким чином подають “чудовий” приклад своїм дітям. Відповідно, потім для дитини це буде в порядку речей. Наприклад, батько і син випивають пиво, дивлячись футбол. Навіть часто по телевізору реклама пива (+ чіпсів) іде до і після показу футболу. Створюється стереотипне мислення, футбол + пиво + чіпси. Що цікаво, на багатьох це діє. Це теж окрема тема розмови, як держава “споює” своїх громадян і чому це вигідно)

4. Небагато або на свята – можна і випити. Або: я п’ю домашнє вино – це корисно; п’ю пиво, бо це смачно і т.д. Я назву це “підміною понять”. Навіть не буду говорити, що психологічно можна починати з невеликою дози і потім збільшувати і збільшувати. Про психологічний аспект не буду говорити взагалі. Просто скажу, що навіть одна пляшка пива – вже шкідливо. Хороший смак – це повна ілюзія, окрім гіркоти я нічого не відчуваю. Що стосується вина, його користь нічим не підтверджена, це нав’язаний суспільством стереотип. Пийте виноградний сік, він на 100% буде значно кориснішим. Коротше, ми плавно переходимо до останнього пункту.

5. Подобається бути п’яним. Колись один викладач нам розповідав, та і я притримуюсь такої думки – багато хто вживає алкоголь тільки через те, щоб максимально сп’яніти, як то кажуть на жаргоні алкоголіків “залити сливу”. Популярна річ серед молоді – добряче випити перед тим, як піти в клуб. Але час пройде, і ти зрозумієш, що так не буде постійно, і від хороших вражень залишиться тільки “поганий ранок”. А якщо захочеш мати так відчуття “уявної свободи” постійно, то просто перетворишся на хронічного алкоголіка :)

Вкінці-кінців хочу сказати, що ніякої психологічної і фізичної залежності у більшості немає. Лише одиниці стають повними алкоголіками і втрачають все. Але хочу сказати, що ті, хто вживає кожного дня по-трошки все життя – далеко не пішли, в деякому сенсі це навіть гірше, ніж абсолютні алкоголіки. Вони поглинають стереотипно нав’язаний продукт, це говорить про їх неможливість мислити і приймати рішення самостійно. Такими легко керувати і за рахунок таких легко багатіти. Ось в чому корінь цієї проблеми ;)

Думай самостійно! Живи тверезо! Успіху тобі, читачу. Сподіваюсь, ти залишиш свій коментар і ми поговоримо більше на цю тему…

Настав час для змін

змінити_життя

Так складається, що поступово те, чим я займаюсь стає приносити все менше і менше результату. З дня у день роблю практично те саме, багато часу проводжу за комп’ютером, звичайно не в пошуку розваг, а в сподіваннях знайти те, чим буду займатись надалі.

Одна із головних ідей – сайти, інтернет-реклама, – приносить стабільно мізерний прибуток, хоча головний плюс такої роботи – мінімум відповідальності. Так, з часом щомісячний прибуток зростає, але не настільки, скільки б хотілось. Якщо говорити про контекстну рекламу, то проблема одна – мало українських рекламодавців, через це і досить низький процент віддачі. Тому варто задуматись про те, щоб писати також і на іноземних мовах.

Але всеодно, така робота – радше підстраховка, ніж основний заробіток.

Що ж я вирішив робити? Хочу спробувати поїхати за кордон, адже маю практично всі можливості. Сподіваюсь, що скоро вже буду мати на руках ту довгоочікувану “карту поляка” + візу в Польщу, одна надія на неї. Адже за 2 роки в Україні я, на жаль, не знайшов нічого цікавого.

Те, що пропонували по спеціальності (якщо слідкуєте за блогом, то Ви мабуть читали) – це просто плакати хочеться. В кого є якісь зв’язки, наприклад родичі – той і зможе зачепитись. А так просто ти нікому не потрібен – та й що цікаво, що на брудну роботу з невеликою зарплатою ще далеко не всіх брали, вибирали серед магістрів, це при тому що 99% робітників там були просто після школи =)

Хотів вступати в аспірантуру, але мене навіть не допустили до екзаменів, такі часи настали – хабарництво, бруд і т.д. – кому ти потрібен зі своїми знаннями. Та і, чесно кажучи, якби навіть поступив, то нічого хорошого це б не значило. Так хоча б є потенційна можливість чимось зайнятись, а так би вже з дня у день ходив би в той університет без особливих перспектив. Ну була б якась стабільна зарплата, та хіба ж у цьому щастя?

Так ось про що я хотів написати. Планую вступати на навчання в Польщу в магістратуру, адже хочу мати їхній диплом. Можливо це нічого і не дасть, але з нашим дипломом я точно там нікому не потрібен, хіба що так само на якусь брудну роботу, такий варіант я відкладу краще на кінець, коли всі інші можливості будуть вичерпані.

Але, як виявилось, це не так і просто. Буду старатись :)

Краще недоспати, ніж переспати :) + бонус – останній сон.

У мене немає чіткого розпорядку дня, тому в якісь дні я сплю більше, в якісь менше. Але вцілому помітив тенденцію: якщо сплю дуже мало, то почуваю себе набагато краще, ніж сплю багато. І настрій хороший, і самопочуття. Сьогодні спав більше 10 годин – і якийсь настрій не дуже, відчуваю слабкість. Особливо це відчутно в спортзалі, коли результати сильно падають. Так, іноді результати залежать від сну і погоди, ну у мене так. Отже, потрібно будь-що навчитись вставати рано. Кажуть, оптимально для сну – 8 годин. Я б сказав би по-іншому. Спати 6-8 годин якраз нормально, а спати менше і більше – однаково погано і шкідливо.

Але якось не можу мотивувати себе вставати рано, адже мені особливо нікуди не потрібно. Я всеодно все встигну зробити, навіть якщо прокинусь пізніше. Але від цього може бути тільки гірше, адже падає продуктивність праці. Зрозуміло, хто встає раніше – встигає більше і ефективність роботи значно вища. Хтось скаже, я сова (люблю пізно лягати і пізно вставати). Але будь-хто завжди може перелаштуватись. Оскільки більшість народу ходить на навчання або роботу досить рано, тому навіть “совам” потрібно звикати до цього.

Доречі, сьогодні чітко запам’ятав сон, але до вечора забув :( Найчастіше сни сняться тоді, коли я прокидаюсь рано і знову засинаю. В цей момент і починає все снитись. Але всеодно запам’ятати все вдається дуже рідко.

Отже, до теми хотів би розповісти свій останній сон (кілька тижнів тому). Мені приснився покійник, я намагаюсь всім кричати : “Він живий! Подивіться, а ви говорили, що він помер.” Я дійсно повірив у той момент, що він живий і був дуже радий тому. Але згодом я прокинувся. В той день я захворів взагалі ні з чого.  Та і погода – була плюсова і в той день значно похолодало, ртутний стовпчик опустився значно нижче нуля. Прочитав сонник на якомусь сайті – і дійсно, цей сон – на зміну погоди.

Потім в той же день снився інший сон. Але там особливої логіки не було. Отже, я чомусь знаходжусь в КПІ (взагалі не розумію, як я з ним зв’язаний). І там стоять два моїх одногрупника. Я собі думаю, я ж вже давно закінчив свій університет, навіщо мені знову навчатись? Що цікаво,  одного з одногрупників я нещодавно зустрів вперше за останніх 5 чи більше років… Можливо, простий збіг обставин, а можливо і ні.

Спробую підсумувати, що я з цього всього зрозумів. Сни не бувають віщими, але вони завжди щось значать. Найбільш мені за весь час запам’ятався сон, коли я намагаюсь бігти, а не можу, ніби приклеївся до землі. Жахливо неприємна ситуація, але я тоді не знайшов з чим це пов’язати, хоча, якщо пошукати, то все можна було б знайти. Та чи потрібно намагатись шукати у снах логіку?

 

Майже 4 роки в залі

Через місяць буде рівно 4 роки з того моменту, коли я вперше прийшов в зал. З того часу у мене життя сильно не змінилось, але десь став трохи впевненішим.  Це досить важливо для мене. А ще став дотримуватись здорового способу життя)

Отже, спробую розповісти, з чого все починалось. Вперше до залу прийшов на 3 курсі університету. Проблема була в тому, що я не міг здати фізкультуру на відмінно, а до підвищеної стипендії цього не вистачало. Відповідно, якщо ти ходиш в зал – то оцінка з фізкультури зараховується автоматично. Але в той же момент я почав виступати за університет з шахів. Я грав в другій команді за першою дошкою, і це було виправдано з точки зору тактики. Отже, наша перша команда тоді виграла універсіаду, а мені зарахувалась фізкультура, відповідно я виступав і наступного року, і знову ж зараховувалось.

Але зал мені всеодно сподобався. Я почав ходити знову і знову, багато моїх друзів дуже швидко кинули цю справу, хоча в них стартові результати були значно кращими за мої.  Як зараз пам’ятаю, мені поставили 50 кг на штангу – і я ледь зробив жим лежачи). З присіданням – точно так само, починав з 40 кг :) Бувало, “бліни” злітали, все падало з рук. Ну всі з цього починають. Психологічно було складно почати, адже всі інші, хто ходив в зал, вже мали хоч якісь результати, а я був повний нуль.

Отже, завдання було просте – просто ходити постійно, не пропускати тренувань. І з кожним разом результати ставали кращими.

Перший рік-два – прогрес просто супер, я змінився колосально. Але в певний момент я дійшов до свого певного максимуму, і наступні зміни вже не були такими фантастичними. Десь місяць-два назад мотивація в мене впала практично до нуля. Вперше за весь час результати не те що не росли, вони почали падати.

Та ось останні кілька днів – я знову спіймав кураж. Мені знову почало все подобатись як ніколи. Я отримую задоволення від тренувань і це головне. Багато хто в скрутні моменти просто кидає цю справу, а для мене зал вже став просто звичкою. Хочу йти знову і знову. І я розумію, що може бути як підйом, так і падіння, тому розчаровуватись ніколи не потрібно.

Нові технології – чи потрібні вони? Суспільство деградує?

Колись мобільний телефон – це була дивина. Років з 10 назад тільки одиниці мали його. З часом самі телефони покращувались, старі моделі дешевшали, з’являлись нові, більш дорогі. Пам’ятаю, колись мірялись, у кого кращий телефон, у кого гірший. З часом мобільний телефон з’явився практично у всіх.  Навряд чи можна знайти зараз людину, яка б не мала мобільного телефону. Я, наприклад, міг би відмовитись, але телефон потрібен для багатьох сервісів, наприклад інтернет-банкінг, реєстрація в соціальній мережі або інше.  Без мобільного телефону я не зможу користуватись багатьма сервісами, тому мати його просто необхідно.

Власне, я сам колись купував смартфон, але з часом продав його втричі дешевше і купив собі найдешевший варіант – китайський телефон. Багато хто купує дорогий смартфон лише заради понтів, а про більшість функцій просто не знає=) Коли ж хочеться продати старий і купити новий, то чим дорожчий у Вас телефон був, тим більше Ви втратите. Власне, через кілька років Ваш телефон просто знеціниться.

Я готовий навіть відмовитись від мобільного телефону – але в деяких ситуаціях він необхідний. Тому це варто поки відкласти. Але мені вкрай не подобаються люди, які цілими днями можуть говорити по телефону ні про що. Така фішка з’явилась тоді, коли life:) зробив безкоштовні дзвінки в мережі. Всі дзвонили просто так і говорили ні про що =) Ніби весело, але зараз це трохи по-тупому. Також бісить, коли “сидять в інтернеті” на телефоні або граються…

Якщо говорити про комп’ютер, то з’явився він у мене трохи раніше. Але інтернет був не завжди доступний. Навіть певний час ходив в інтернет-клуб, це був кращий варіант, ніж будь-який інший. Потім dial-up, потім через мобільний телефон. ADSL чомусь ніколи не працював нормально. А з часом – мережеві інтернет провайдери покрили мій район, і вже зараз за 55 грн на місяць я отримую до 100 МБіт по Україні і 10 МБіт світ, цього вистачає з головою.

Тому з самого початку комп’ютер використовувався більше для розваг. Мій перший комп’ютер не програвав фільми (занадто повільний процесор – pentium 1 (доречі, він у мене залишився і по цей час) ).  Але деякі ігри йшли. Пам’ятаю, Age Of Empires – була знакова гра. Також WarCraft. А потім їх почало з’являтись все більше і більше, багато хто підсідав на це. Також купували диски з програмами, іграми, фільмами і т.д., брали диски на прокат. На ігри почали витрачати багато часу. Якщо раніше – гуляли або дивились телевізор (власне, по телевізору теж особливо нічого цікавого не було), то почали все більше часу проводити за комп’ютером. Це, звичайно, дуже погано.

Але ця вся індустрія дисків рухнула, коли почав з’являтись нормальний і дешевий інтернет. Зараз практично будь-що можна скачати з інтернету, але якісних ігор просто немає, та й рано чи пізно це все набридає. Так само як і дивитись фільми. Якісного кіно – не так і багато, а відверте лайно вже і не хочеться дивитись.

Але ж треба було якось вбивати час, сидячи за комп’ютером. А комп”ютер років 6 назад був практично у кожного. Рано чи пізно з’явилася б ніша – “соціальні мережі” всеодно. І багато хто просто захворів цією хворобою. В інтернет-клубах – всі сиділи вконтакті. Тим, хто приводив туди більше всього користувачів, давали пристойні призи, коли це все було тільки на початку зародження. Дехто не знав навіть, що таке комп’ютер та інтернет, просили просто зайти вконтакті та й на цьому все.

Зараз люди проводять ну дуже багато часу в соціальних мережах, та і в інтернеті загалом. Якщо для мене інтернет –  це спосіб трохи заробити, то для багатьох – це пуста трата часа. Так, я теж багато часу витрачаю впусту, але намагаюсь хоча б щось з цього отримати. Зараз у багатьох робота тісно зв’язана з інтернетом, і вони не уявлять навіть свого життя без нього.

Оскільки робота в інтернеті може приносити прибуток, то відмовитись від інтернету взагалі я не можу. Хоча й відвикнути можна досить швидко. Буквально 3 дні – і все. А 7 днів – взагалі, навіть і не тягне. Але потрібно якось заповнювати цей час. Якщо Ваше життя дуже яскраве, у Вас просто не буде вистачати часу на інтернет-посиденьки. Отже, якщо є можливість відмовитись від інтернету повністю – зробіть це. Хоча б на невеликий термін. Якщо Ви розумієте що Вам просто нема чого більше робити, то потрібно щось змінювати в своєму житті. Є речі набагато важливіші. Пам’ятайте про це.

Плани на 2013 рік

Новий Рік 2013

Більшість пише про свої досягнення за минулий рік. У мене особливих досягнень не було. Все йшло по-тихеньку, практично нічого цікавого. Мабуть, найяскравішою подією для мене було відвідування фестивалю Захід. Раніше на таких подіях я не був (дізнався випадково, до останнього моменту думав – їхати чи ні – вирішив поїхати). На цьому і все. Наступного року може і поїду знову, але вже з іншою компанією. А так, практично весь час провів в Житомирі, хоча хотілося б кудись поїхати. Так, забув сказати ще, хоча й ходив в спортзал регулярно, але особливих результатів досягти так і не вдалось…

Отже, що я планую в Новому, 2013-му році:

1. Здати нарешті на ту кляту “карту поляка”. Після того, як я чекав 2 місяці на свою чергу, а потім 4 години в день здачі, я думав, якщо не здам, то більше не прийду. А здати так і не вдалось, але пройшов час і я знову, як би це дивно не звучало, захотів здавати)) Але я вже трохи знаю, що, куди і як, тому буду подавати в січні заявку на лютий місяць (швидше не виходить – такі бюрократичні правила в них).

2. Поїхати кудись в подорож (наприклад з тієї ж Польщі почати). Просто не хочеться платити за візу, адже з картою поляка можна отримати її безкоштовно. А та віза має коридор шенген, отже можна буде подорожувати по Європі, але це ще потрібно здати. Спочатку в подорож, а потім, можливо і шукати роботу. Ще є ідея – на навчання, але вже набридло вчитись!

3. Скласти ефективну програму тренувань і покращити свої результати в залі. Нормально харчуватись і спати (це в мене поки не дуже виходить).

4. Створити кілька нових проектів (сайтів), або заповнити вже існуючі (ідей достатньо багато).

5. Купити перше авто (?). Цей варіант поки під сумнівом, але все можливо =)

Отже, планів не так і багато, все реалізувати цілком можливо. Потрібно зібрати всі сили, і нарешті щось змінити. А наприкінці року я обов’язков прозвітую. що вдалось виконати, а що ні.

Професія бухгалтер. Інститут обліку і фінансів

Привіт друзі. Сьогодні я буду говорити про свій університет. Про свою спеціальність я писав раніше. Я став магістром, але не став аспірантом, ніякого прозорого вступу і близько не було. Вибирали по принципу кого хочу – того і беру. Але суть не в цьому.

Навчаючись в магістратурі, я приймав участь в різних конференціях і олімпіадах, займався, так би мовити, науковою діяльністю. Я намагався хоча б якось прив’язати свої дослідження до практики (на технічних спеціальностях це ніби і можливо). Але реального доступу до верстатів немає, і це, власне, була не моя проблема. Бажання писати щось цікаве було. Посіяти хоча б якесь раціональне зерно. Власне кажучи, магістерська робота в мене була більш-менш нормальна, але до захисту не допускали (така ж ситуація повторюється в аспірантурі – розповідали знайомі аспіранти). Тобто, ти вважаєш, що все готово, а керівник каже, що це неправильно; одночасно він має запропонувати інше рішення, але це зробити він забуває або ж навмисно не робить. Втім, хтось доходить до захисту і захищає кандидатську (хоча в останні роки саме по моїй спеціальності дуже рідко захищались), але це непросто. Багато хто закінчує аспірантуру – і автоматично пише заяву на звільнення, так як не захистившись, нема на що розраховувати в подальшій роботі. А так, щоб вчасно через 3 роки захистились – такого взагалі нема.

Але є в нас факультет трохи іншої спрямованості. Це ні в якому разі не антиреклама, але свою думку про нього я скажу. Власне це вже не факультет, а цілий інститут. Інститут обліку і фінансів. Простіше кажучи – вчитись 5 років на бухгалтера. Ну і відповідно, я спілкувався з одним магістром. В чому заключалась суть однієї статті: відсортувати і проаналізувати певну інформацію. І на цьому все. Якийсь економічний ефект чи щось інше – про це навіть і не йде мова. Кандидатські роботи також не відрізняються своєю феноменальністю. Але вони успішно захищаються, адже комісія по захисту на місці, простіше кажучи всі свої. Тобто, по суті створили базу для продукування кандидатів і докторів економічних наук без таких особливих труднощів, які бувають на технічних спеціальностях. Тому список кандидатів в цьому інституті вражає. Практично всі успішно захищаються. Але відносини там не дуже дружні і спокійні. Наприклад, змушують сидіти там цілий день, змушують писати книжки, а потім авторство припишуть іншому. Це ні для кого вже не секрет.

Я відвідував кілька конференцій, і практично до кожного вимальовується таке запитання: “А навіщо цим займатись взагалі?”. Тобто, повинен бути або економічний ефект (чітко зрозумілий) – збільшення прибутку або зменшення витрат; або ж екологічний ефект (мені в цьому питанні подобається спеціальність екологія) – настільки розпливчасте поняття, що тут уже чітко не зрозумієш, чого вимагати від студента-науковця.

Науки філологічні або історичні я щось взагалі не розумію. Це таке просто типу естетичне задоволення – таким займатись. Просто когось це цікавить, хтось досліджує. Частіше всього перебирається і аналізується якась література і все. Так само і зі спеціальністю бухгалтерський облік. Взагалі не розумію, що там можна досліджувати. Це моя така думка. Чомусь у нас вважають цю спеціальність ну дуже престижною, як для нашого вузу).